Читати книгу - "З ким би побігати"

— Ні на що ти не натиснеш! — розлютилася Лея. — Зараз же прибери від нього свою штуковину. Саміре, йди накрий столик на двох і дай Дінці попоїсти. А ти... як тебе звати?

— Асаф.

— Ходімо зі мною.

Вона провела його в маленьку кімнатку, де було всього два столики, обидва вільні, і сіла навпроти нього.

— А тепер поясни, із самого початку і до кінця. Тільки попереджаю, що оцей ніс, — вона злегка доторкнулася до кінчика свого носа, — брехню завжди чує.

Асаф показав їй бланк і пояснив систему Даноха з виявлення господарів зниклих собак. Та Лея не глянула на бланк. Вона уважно вивчала Асафове обличчя, ніби вбирала його справжню сутність.

— Між іншим, — згадала вона посеред його міркувань, — я — Лея.

Вона простягнула йому свою велику, схожу на чоловічу руку і здивувалася його потискові, що ледь не розчавив її сильну долоню.

— Ну а це де дістав? — вона показала на його синці.

Він розповів.

— Не зрозумію, що ти там робив? Як туди потрапив?

Він розповів. І про Сергія теж.

— А це звідки? — Лея показала на довгу подряпину на лобі, про яку Асаф уже встиг забути.

— Це? Звідки це... а, це вчора. Від детектива одного.

І він розповів і про це.

А Лея слухала.

І ще про те, як за ним гналися містом.

— А це ось її, — сказав Асаф, нарешті скинувши рюкзак. Він розказав, як визволив його з камери схову.

Лея мовчала. Тільки сиділа, дивилась на нього, і дві подовжні складки на її лобі стали ще глибшими. Раптом вона немов прокинулася:

— Таж за всією цією біганиною ти сьогодні ще не їв, факт? Поїж, а потім поговоримо.

У Асафа в животі буквально різонуло.

— Але що ж із Тамар? — пробурмотів він, ковтнувши слину. — Треба ж поспішати.

Лея побачила, як сіпнувся у хлопця борлак, і щось у ній несподівано сколихнулося. Вона тримала ресторан уже понад дванадцять років і жодного разу ще не зустрічала людини, яка б відмовилася від її страв.

— Тамар у надійному місці, — сказала вона несподівано для себе. — Ти попоїж.

— Але у мене немає грошей, — пробурмотів Асаф. — У мене вкрали.

— Заклад пригощає, — розсміялася Лея. — Ти що любиш?

— Усе, — усміхнувся у відповідь Асаф, зрозумівши, що нарешті попав у гарні руки.

— Ось усе й отримаєш, — вирішила Лея і встала. — Я пішла на кухню, але не хвилюйся, я тебе не кидаю.

Асаф з насолодою накинувся на їжу. Йому принесли цілу батарею страв — вишуканих і гострих, аж дух захоплювало від цих смакових хвиль, що забивали памороки, аж крутилася голова, але цілком однозначно свідчили: тут йому бажають добра.

Лея час від часу задумливо поглядала на нього через кухонне віконце і вдоволено усміхалася такому здоровому і доброму апетиту. Несподівано вона напружилася, завмерла, потім підкликала Саміра і тихо попросила збігати до неї додому, відпустити няньку і привести Нойку. Якомога швидше.

Самір здивовано втупив у неї очі:

— Сюди? Просто зараз? Ви впевнені?

Так, так, вона впевнена. Швидше. Вона повинна з’ясувати щось дуже важливе.

— Я знаю, що вона зникла, — сказав Асаф, розуміючи, що настав час поговорити про справу.

Лея сиділа навпроти, помішуючи каву.

— І ще я знаю, що вона в біді. Я хочу її знайти. Ви мені допоможете?

— Хотілося б, — просто відповіла вона, — але не можу.

— А-а, — розчаровано протягнув Асаф. — Ось і Теодора не могла.

Запала довга мовчанка, якась напруга повисла в повітрі.

Лея з подивом думала: «Ну й ну, ти й до Теодори дістався?» Щось у цьому хлопчиську чіпляло її. Вона не могла сказати, що саме, але щось точно чіпляло. Асаф мовчав і думав, що це несправедливо, адже хтось повинен-таки йому зараз допомогти, бо сам він не впорається.

— А ти знаєш, я в житті не зустрічала цієї Теодори. — Лея знизала плечима. — Іноді я навіть думала, слово честі, може, вона всього лише фантазія Тамар? Ну... ти ж уже знаєш, що у неї трапляються фантазії і всякі ідеї, правильно?

Асаф згадав Мацліаха, уявив дівчинку на бочці і всміхнувся.

— І ще... — Лея відчувала, що вона ступає на дуже слизьку доріжку, говорячи про Тамар з незнайомим хлопцем, але інтуїція підказувала, що вона робить це заради дівчинки. — Для Тамар страшенно важливо, щоб її друзі не зустрілися між собою. Вона... з кожним їй треба бути самій, ніби тільки в її і в його світі.