Читати книгу - "З ким би побігати"

Лея подумала, що у хлопця до всього ще й одурінна усмішка.

— Коли я її питаю, чому це так, знаєш, що вона мені відповідає? «Поділяй і пануй!» Що ти про це думаєш?

— Що я думаю? — Асафу раптом стало надзвичайно приємно, що його мають за експерта щодо Тамар, немовби у своїх мандрах її слідами він нагромадив чималий досвід і тепер розуміє мотиви її вчинків. — Може... можливо, так у неї більше свободи, я маю на увазі, що у неї... більше простору, — раптом вискочило з нього улюблене слівце Реллі.

— Саме так! — у цілковитому захваті вигукнула Лея. — Здається мені, що вона з оцим своїм «поділяй і пануй» може з кожним бути абсолютно іншою людиною, хіба ні?

— Ага, я теж так думаю, — погодився Асаф. — Свобода. Це найважливіше для неї...

Він розгублено замовк. Виходить, що Реллі не така вже й не права, але як же тоді Носоріг...

Лея, підперши підборіддя великою долонею, задумливо дивилася на Асафа, точніше, крізь нього, захоплена якоюсь думкою.

Вона труснула головою.

— Слухай, ти... як би це сказати... окрім школи ти ще до чогось докладаєш рук? До мистецтва там якогось?..

— Ні, — розсміявся Асаф. — Що це ви раптом?

— Так... подумалось. — Задоволена усмішка ковзнула по її обличчю.

Але ж фотографія теж мистецтво, отямився Асаф. Його вчитель у студії вважає саме так. І на виставку в кінці минулого року взяли п’ять його робіт... От тільки чомусь він ніколи не думав про себе як про «художника». Та й не хочеться йому бути художником. Напевно, тому, що Реллі вічно корчила з себе творчу особистість, а його це завжди дратувало. Ну так, є, звичайно, і Картьє-Брессон, і Діана Арбус, і ще інші, але куди йому до них...

Зненацька перед ним виникло щось, що звивалося, сходило криком. Це повернувся Самір і, зітхнувши з полегкістю, передав Леї маленьку дівчинку, яка аж заходилась криком. Він висмикнув Ноа з ліжка, і всю дорогу вона мучила його розгніваними криками.

Асаф вирішив, що малявці років два або три. Вона була зовсім крихітною, із шкірою кольору слонової кістки, дуже прямим чорним волоссям і чорними косоокими очима. Він перевів погляд на Лею, потім знову на дівчинку, намагаючись відшукати зв’язок між цією великою смаглявою жінкою і дівчинкою з косоокими очима, і раптом усе зрозумів. Так просто!

— Леє, — гукнули з кухні, — що там з маринадом?

Лея встала, підхопила дівчинку, ступила до дверей, затрималася, розвернулася і сунула дитину Асафу. І ось він тримає майже невагому істоту, завбільшки з половину його сестрички Мукі, і дуже симпатичну істоту — коли, звичайно, як слід вглядітися в це завзяте миготіння маленьких кулачків і перекошене від плачу личко. Асаф усміхнувся дівчинці. Вона зарепетувала ще дужче. Тоді він показав їй язик — точнісінько передражнивши Дінку. Дівчинка з силою хвицнула його в груди. Тоді він голосно гавкнув. І дівчинка замовкла. Здивовано подивилась на нього, чекаючи, що буде далі. Асаф знову гавкнув і поворушив вухами. Дівчинка скосила очі на Дінку. Асаф підняв угору палець, і вона теж витягнула пальчик. Вона ще трохи похлюпала, але вже усміхаючись. Асаф кивнув, і дівчинка теж кивнула, він заперечливо замотав головою, і вона теж. Так вони і продовжували: без слів, тільки погляди, підморгування, гримаси. Асаф раптом зрозумів, що страшенно скучив за Мукі. Ноа потягнулася до його обличчя, провела пальчиками по очах, по розпухлому носу, торкнулася синців. Асаф не рухався, дозволяючи їй усе це, танучи від ніжності.

Повернулася Лея, він хотів передати їй дівчинку, але та явно не хотіла розлучатися з ним.

— Бачу, ти їй сподобався, — задумливо сказала Лея. — Ну, а тепер...

Але Ноа не збиралася ділити його ні з ким. Вона схопила його голову обома ручками, повернула до себе і схвильовано почала розповідати про хом’ячка, який живе у них в яслах, як він порізався склом до крові... Асаф повторював її слова, розшифровуючи їх одне за одним.

Коли Мукі була маленька й обмежувалася лише одним складом від кожного слова, Асаф склав спеціальний словник, щоб вихователька в яслах могла її розуміти. Лея сиділа осторонь і з приголомшеним виглядом слухала їхню розмову.

— А тепер слухай, — сказала вона нарешті, коли Ноа погодилася розлучитися з Асафом і зайнялася Дінкою. — Я хочу тобі дещо розповісти.

Асаф зараз же посерйознішав. Очі Леї звузилися.

— Але май на увазі: коли ти щось погане зробиш їй, я тебе з-під землі дістану і задушу ось цими руками. Ти мене зрозумів?

Асаф щось пробурмотів у відповідь, згадавши, що й Теодора сказала щось у такому ж дусі, але Лея явно збиралася здійснити свою погрозу.

— Може, я й не найрозумніша баба на світі, — почала Лея з урочистістю записного оратора, — і лише Господь Бог знає, скільки дурниць накоїла я у своєму житті... — Її пальці мимоволі погладили шрами. — Та й університетів я не кінчала, всього лише за п’ятий клас здала екстерном. Але трохи в людях розумію, і я тебе бачу вже цілу годину, і що мені треба знати — вже знаю.

Асаф не розумів, до чого вона хилить, але перебивати не став.

— От такі діла. — Лея пристукнула долонею по столу. — Тамар у дещо вскочила.