Читати книгу - "Підняти вітрила!"

Коли наглядачі підмели пух і пір'я, розсипані на піску, на середину арени вийшов якийсь кабальєро, підняв руку, прохаючи тиші, і сказав:

— Сеньйори, починається поєдинок між Нельсоном, півнем його екселенції сера Персі, консула Великобританії в Буенос-Айресі, і Грасією д'Оро, півнем сеньйорити Мікаели-і-Діаз, маркізи де Санта Фе.

Його слова потонули в криках і свисті — так глядачі виказували своє задоволення. Обоє власників підвелися на трибуні, вклонились людям, консул поцілував руку маркізи. Менеджери вийшли, тримаючи півнів у руках, і почали ходити перед балюстрадою, даючи змогу бажаючим вибрати фаворита.

Нельсон — завбільшки з індика, білий, мов перший сніг, тільки червонів гребінь — єдиний символ майбутньої кривавої битви. Побачивши прямо перед собою його хижий дзьоб та орлині кігті, Ісмаїл сахнувся назад.

Грасія д'Оро мав лискуче, ніби вилите з важкого золота, пір'я; в рухах, якими він повертав голову, люто дивлячись по боках, було щось хижацьке, а не граціозне, всупереч його гарному імені.

Потім Ісмаїл бачив, як до півнячих лап, поміж кігтів, прив'язували міцно сплетеними шворками сталеві пластинки — лискучі, гострі й погрозливі, мов лезо ножа.

Поряд, на піску, був маленький круглий ринг, заввишки з чотири долоні, удвічі більший, ніж колесо від воза.

Менеджери присіли з протилежних боків рингу, погладжуючи півнів, і почали їх підбурювати один на одного, не випускаючи з рук, нашіптуючи підбадьорливі слова, ніби заклинали. Нарешті суддя подав знак, і менеджери одночасно випустили півнів у коло.

Грасія д'Оро і Нельсон сплелися в клубок, який закрутився дзигою, війнувши аж на балюстраду заметіллю білого та золотистого пір'я й пуху. Люди, затаївши віддих, неспроможні були нічого роздивитися в цьому вихорі. Аж ось нарешті клубок розпався на два шматки, які вилетіли за коло. Обидва менеджери кинулись кожен до свого півня, щоб поставити на місце. Але — ой лишенько! — тепер Нельсон з білого став червоний, мов пофарбований у червець.

Люди захвилювалися, стискуючи кулаки, почали кричати.

— Три песо за Грасію д'Оро! — видихнув кабальєро ліворуч Ісмаїла.

— Приймається, і ставлю ще три! — відповів другий кабальєро. — Три песо за Нельсона!

Ісмаїл покрутив головою від одного до другого, не розуміючи, що відбувається. Над рингом літало червоне пір'я, а навколо — праворуч, ліворуч, у глибині — укладались парі.

— Десять песо за Грасію д'Оро!

— П'ятнадцять за Нельсона!

А півні тим часом стрибали на рингу, ніби у віялці, кидалися один на одного, лопотіли крильми, били дзьобами, різали сталевими пластинками, намагаючись вирвати пір'я й пустити кров, аж раптом у натовпі розлігся протяжний крик.

Один із бійців, Ісмаїл не розгледів, котрий саме, бо обидва були вже пошарпані й закривавлені до невпізнання, упав край рингу й завмер, тільки очі його дивилися з жахом на ворога, який розгрібав пісок лапами, готуючись востаннє напасти на нього.

— Це ж Нельсон! — вигукнув кабальєро праворуч. — Я програв!

Менеджер маркізи кинувся до Грасії д'Оро і схопив його за крила, тримаючи на місці, а в цей час арбітр, нахилившись до Нельсона, почав повільно рахувати, махаючи рукою, як це робить арбітр у боксі, коли один з бійців падає. Але в півнячих боях правила вимагають рахувати не до дев'яти, а до сорока.

Тридцять секунд арена ревіла від криків, свистів і вигуків. Консул Англії на трибуні дивився на все флегматично, а маркіза де Санта Фе кусала губи, аби не вигукнути від радості.

На тридцять першій секунді Нельсон заплющив очі, витягнув на піску закривавлену шию та так і залишився, аж поки арбітр дорахував до тридцяти восьми. І тоді, коли цього вже ніхто не сподівався, він махнув крильми, протяжно закричав, хрипко й погрозливо — і на тридцять дев'ятій секунді Грасія д'Оро від його удару відлетів аж на балюстраду.

Менеджер маркізи схопив півня й знову кинув його в коло, де почалася ще затятіша, аніж спочатку, бійка, тільки пір'я тепер летіло менше. Не могли взяти гору ні Грасія д'Оро, ні Нельсон.

І майже в цілковитій тиші, в якій чувся тільки ляскіт крил та жалібне кудкудакання двох півнів, раптом пролунав голос Ісмаїла:

— Перемагати Нельсон!

Кабальєро праворуч кивнув головою, напружено вдивляючись на ринг. А той, що ліворуч, нахилився до турка, схопив його за руку й майже погрозливо процідив крізь зуби:

— Парі?

— Парі! — гордовито погодився кок.

— П'ять песо проти Нельсона! Примаєте, сеньйоре?

Навколо них почали товпитись люди:

— Я ставлю три песо. Приймаєте, сеньйоре?

— Приймати!

— А я шість!

— Сеньйоре, я ставлю десять! Приймаєте?

— Приймати!

Поки парі хвилею звалювались на голову Ісмаїла, півні знемогли, сили їхні вичерпалися, вони дедалі нерішучіше кидалися один на одного, аж поки й зупинились на закривавленому піску.

Менеджери кинулись до виснажених бійців, узяли їх на руки й почали підбадьорливо гладити розпанахані гребені. Тим часом помічники принесли новий, наполовину менший ринг і поставили його всередину першого.

— Сеньйори! — вигукнув суддя. — Бій триває!

Нельсон, хоч і показав себе грізним бійцем, цього разу, опинившись дзьоб у дзьоб зі своїм противником, вистрибнув з рингу, потім кинувся вбік, намагаючись сховатися між глядачів. Але Ісмаїл заступив йому дорогу, розкинувши руки вбік, обурено вигукуючи:

— Киш! Ану, назад! Киш!

Менеджер стрибнув йому на допомогу, і Нельсон знову опинився в колі. На якийсь час півні на вузькому рингу знову сплелися в клубок, аж поки Грасія д'Оро впав на пісок.

Поки суддя рахував біля непритомного півня, цирк потонув у грізних вигуках.