Читати книгу - "Підняти вітрила!"

Другого дня, коли Антон пішов у банк по гроші, Мартін Стрікленд згадав, що ще вчора хотів поговорити з коком, тому підвівся й почав стукати в ілюмінатор ціпком.

Невдовзі кок набурмосено стояв перед своїм паном.

— Скільки віскі ще залишилось? Принеси реєстр!

Мартін Стрікленд прискалив око й почав вивчати папір, в якому Ісмаїл зазначав пляшки, взяті з трюму, потім заплющив це око і, розплющивши друге, неймовірно швидко перерахував порожні пляшки в каюті. Все було правильно, кількість пляшок, узятих з трюму, збігалася з кількістю порожніх.

— Де ми зараз? — спитав він.

— У Монтевідео, — відповів кок.

Мартін Стрікленд розпачливо махнув рукою:

— У Монтевідео! Я колись пив тут віскі й подумав, що то вода з каустичною содою.

Цієї миті у каюту зайшов Антон Лупан, аж мокрий від поту.

— Ісмаїле, я розплатився з твоїм кабальєро, але тепер ти наш боржник з ніг до голови.

— Я платити, пане! — відповів кок. — Я працювати, носити…

— У мене є прохання до вас, капітане, — втрутився до їхньої розмови Мартін Стрікленд. — Треба зайти в Буенос-Айрес.

У голові Антона Лупана спалахнули тривожні іскри… Ця дорога забере в них три-чотири дні. А якщо все-таки «Есперанса» пішла в Буенос-Айрес і сліди її можна знайти тільки там? Воднораз до його відчуттів додався ще й практичний розрахунок Герасіма.

— Ми можемо зайти, пане, але, зважаючи на великий гак, треба буде дати винагороду екіпажеві за додаткову працю… Ісмаїле, як ти гадаєш, скільки попросять люди?

— Сто песо! — швидко зметикував кок.

— Сто песо? Це ж сімдесят фунтів стерлінгів! Капітане, занадто дорогі у вас люди!

— Дорогі, нічого не скажеш, але що робити, коли Буенос-Айрес — єдиний порт у Південній Америці, де є справжнє віскі!

— Зараз іти на Буенос-Айрес! — сказав на палубі людям Ісмаїл, мов павич: він був настільки впевнений, що саме завдяки йому екіпаж заробив сто песо, що цілковито забув про іншу сотню, яку заплатили за газель.

«Сперанца» вийшла з Монтевідео 8 листопада і відтак замість того, щоб іти на південь, взяла курс на захід, на Буенос-Айрес.

А кок не міг знати, що невдовзі познайомиться із в'язницями Аргентіни, тільки дивом уникнувши в'язниць Уругваю.

«Сперанца» прийшла в Буенос-Айрес наступного дня вранці, незадовго перед сходом сонця. Одразу ж, тільки-но перекинули трап, Антон подався в контору порту і, незважаючи на ранню годину, таки розбуркав якогось чиновника. На жаль, у книзі не було й згадки про французьку шхуну під назвою «Есперанса».

Ісмаїл тим часом з наказу Мартіна Стрікленда зійшов на берег і в супроводі Мігу пішов до міста. Як навчив його дивакуватий пасажир, на вулиці Рівадавії знайшов лавку сеньйора Барабала, який торгував найкращим шотландським віскі, купив шістдесят ящиків цього трунку, повантажив на величезний повіз і відправив у порт під наглядом Мігу, а сам пішов трохи пройтися по місту.

— Дядьку Ісмаїле, — сказав юнга, — глядіть не запізнюйтесь, бо ми через годину відпливаємо.

— Ти не сушити собі голови!

Ісмаїл рушив по безкінечній вулиці, зиркаючи з напускною поважністю на рідкісних перехожих та поглядаючи на вітрини. Так і йшов він собі спокійно, аж раптом закам'янів біля однієї вітрини, вуса смикнулися вгору, ніби цеглина торохнула його по голові. Кок протер очі, припав носом до вікна, вщипнув себе за руку, аби переконатись, чи він не спить, потім рвонув на себе двері і кинувся в лавку.

— Сеньйоре, ця штука співати? — спитав Ісмаїл на свій лад по-іспанськи.

— Так, сеньйоре, це фонограф.

— І скільки коштувати?

— П'ять песо, сеньйоре. Але не подумайте, що це дорого, бо й митний збір, і перевезення коштують гроші.

Труба фонографа захиталася перед їсмаїловими очима.

— Кабальєро мене обманути! Шахрай! Але ж він не згадав найважливішого!

— А газель вона співати?.. Газель, Стамбул, султан?

— Ні. Є «Марсельєза», «Танненбаум» і один марш…

— Якщо не мати газель, жаль!

Опинившись на вулиці, Ісмаїл пішов далі. А вулиці тим часом почали залюднюватись, і невдовзі кок «Сперанци» опинився в галасливій юрбі жінок, дітей, чоловіків — іспанців, португальців, італійців, французів, які всі йшли в одному напрямку.

Ісмаїл поплив за цим валом, який вилився по той бік центрального вокзалу на пустир. Стільки людей Ісмаїл бачив тільки на боях биків у Іспанії. Чистий тобі байрам!

Але тут відбувалися бої не биків, а півнів! Кок купив за два сентаво квиток і, протовпившись крізь юрбу, зайшов у круглий намет. Там була посипана піском арена, таку він бачив у цирку.

Дивно, що півнячі бої прийшли не з країни, де живуть люди, гарячі на вдачу, а з країни, де люди лагідні й сумирні, тобто з Англії. І це тим більш дивно, бо півнячі бої почасти кривавіші, аніж найжорстокіша корида: крові в бугая, звісно, більше, ніж у півня, зате ні з чим не можна порівняти лють, затятість, злість, з якою дві живі істоти роздирають одна одну на очах ошаленілих глядачів.

Боротьба тривала, мабуть, давно: наглядачі саме піднімали з арени клубок закривавленого м'яса; здогадатися, що то півень, можна було лише 8 поодиноких р'їн, які стирчали то сям, то там.

Проштовхуючись ліктями, Ісмаїл добувся до балюстради, яка відділяла арену