Читати книгу - "Четверо в яхті"

Він не доказав, закусив губи, спідлоба глянув на Бальбінського.

— Ну, що? — неохоче спитав Бальбінський.

Куцик трохи помовчав. Потім захриплим голосом сказав:

— Все це добре. Може, й правда, що ви тут наговорили, а може й казки. Ви ж умієте казки розповідати. Ви і Андрійка зуміли заговорити, так? І нас, тоді, в Лецьку!

Бальбінський знову спохмурнів.

— У чому справа? — спитав він.

— А звідки ви все це знаєте?

Бальбінський знизав плечима.

— Не важко догадатись. Я шукаю ці документи, тому й мушу знати.

— А чого ж ви так перелякались міліції?

— Не міліції! — Бальбінський сердито махнув рукою. — Про такі речі не слід говорити. Мені вже влетить за те, що я вам це розповів. І по заслузі! Звідки я можу знати, чи ви вмієте тримати язик за зубами? Не міліції я злякався, хоч і їй зайвого не треба знати. Але ж ви хотіли телефонувати з приватної квартири! Скільки там було б людей? Скільки людей довідалося б, що тут затримали якогось Бальбінського під час обстукування стін палацу! Це ж розійшлося б з швидкістю блискавки по всьому повіту!

Він запалив цигарку.

— Як ви не розумієте? Звичайно, я й сам щось шукаю — ви це бачили — хоч поки що безрезультатно. Але важливіше простежити, чи не шукає це саме хтось інший! Є сигнали, що розповіді того типа зацікавили декого в Західній Німеччині. Дуже можливо, що когось уже прислали сюди або незабаром пришлють. Якщо він уже тут, то звістка про затримання Бальбінського підкаже йому, по-перше, що у нас є свої люди там, на Рейні, а по-друге, що йому краще звідси тікати. І ось тому мені довелося розповісти те, чого вам не треба знати.

Здісь уже збирався дякувати і запевняти, коли Куцик штовхнув його в бік.

— Все це дуже добре. Але чому ми маємо вірити вам? На слово?

— Ваша справа. Ніяких документів у мене немає, — буркнув Бальбінський. — У нашому відомстві командировочних посвідчень не видають.

— Ну, от бачите! — гарячився Куцик. — Всі обставини проти вас…

— Наприклад?

— А от! Ви з'явились якраз після того літака! Потім в Момайнах ви підслухували, так? Ну, з цій корчмі! Потім ця дивна історія в Лецьку. Чого ви шукали на «Аталанті»? І чому ви до нас причепилися?

Бальбінський знизав плечима.

— Все це дурниці! — випалив він. — Збіг обставин…

— У Лецьку теж?

— Е, ні. Скажу вам, будь ласка. Тоді, в перший раз, я помітив, що яхта зроблена на Ангербурзькій верфі, і подумав, що вона могла належати Хаузгоферу? Я знаю, що в нього була дуже гарна яхта. Нічого дивного, що я хотів подивитися…

Куцик похитав головою.

— Не досить вам?! — крикнув Бальбінський.

— І так, і ні, — відповів Куцик. — Ви так добре знаєте цю справу, що… Ну, ви шукаєте цей рапорт, згоден. Але…

— Що?

— Для кого? — вигукнув Куцик.

Бальбінський скам'янів. Войтек штовхнув Здіся, підняв великий палець вгору і глянув на Куцика. Здивований Здісь важко зітхнув.

— Ну, любі мої, — промовив, нарешті, Бальбінський, — це вже справа вашої інтуїції. Робіть що хочете, присягатися, благати на колінах я не буду. Тільки подумайте, яку берете на себе відповідальність. Повідомивши міліцію, ви можете сполохати того типа. Затримуючи мене тут до з'ясування справи у Варшаві, ви даєте йому змогу кілька днів спокійно шукати рапорт Хаузгофера. Не кажучи вже про те, що це не пройде непоміченим для всієї компанії з прекрасною Неллі на чолі. Може, ви і їй хочете відкрити цю таємницю?

Бальбінський був серйозний противник. Хлопці переглянулись. Не знали, що відповісти.

— То що ж робити? — безпомічно спитав Куцик. — Ви повинні зрозуміти, що ми не можемо вам вірити на слово. Правда?

— Ваше діло, — повторив Бальбінський. — Так, теоретично ваші підозри виправдані. Але це не теоретичне питання. Це справа інтуїції!

В цю мить Здісь плеснув себе по лобі.

— Хлопці, я знайшов! — крикнув він. — Слово честі, я знайшов вихід! Досить…

Але Куцик грізно глянув на нього. Вони вийшли на сходи, зачинили за собою двері.

— Дивіться! — збентежено прошепотів Здісь і витягнув з кишені папірець — майже заповіт Андрійка. — Бачите? Він ясно пише: «Суламіф його боїться!» Бачите? Його! Ясно: «Його!» Андрійко спіймав когось, напевно цього шукача! І тепер усе зрозуміло. Той, побачивши, що його демасковано, мусив Андрійка…

Він не закінчив, важко дихав.

— Ну? — підганяв його Войтек.

Здісь проковтнув слину.

— Він ясно пише: «Його боїться»! Значить, дуже просто. Ви бачили колись Суламіф і Бальбінського?

Хлопці замислилися. Ніхто не міг згадати таку сцену.

— Як це! — крикнув Войтек. — А тоді, в Лецьку? Ну, коли ми його застукали на яхті! Адже Суламіф була всередині! І не гавкала!

— Ну, от! — прошепотів Куцик. — Бачиш, Здісь…

— Нічого не бачу! Що вона не гавкала там, це надвоє баба ворожила. Коли собака боїться, він мовчить. Привести б тепер Суламіф і подивитися, як вона поводитиметься! Буде на нього гавкати, ластитися чи… А може, хвіст під себе — і задом, задом на сходи? Ну й будемо знати: його викрив Андрійко чи когось іншого!

Шепіт його був заразливий. Очі горіли. Хлопці швидко піддалися його збудженню. Войтек збіг униз, а Здісь і Куцик повернулися до свого полоненого.

— Ну? — спитав той, демонстративно позіхаючи.

Куцик, мабуть, знову вагався, чи слід підозрювати Бальбінського.

— Хвилиночку, — сказав він. — Хвилиночку.

Обидва хлопці були дуже збентежені. Почувши, що Войтек іде, Здісь навіть одвернувся до вікна, так важко йому було дивитись на Бальбінського. Але Куцик сміливо заявив:

— Ми