Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

 -Рай? - Не голосно, але все ж таки вголос промовила я.

-Ахах, повір, вже ввечері ти не будеш так висловлюватися по відношенню до цього місця. - відповів друг, що стояв поруч. І тільки зараз я, подивившись на Вілла, помітила що наші тіла на половину прозорі і ми ніби "висимо" над землею, чим стоїмо на ній.

-Це сон?

-Скоріше видіння. А якщо ще точніше – то ти зараз у моїх спогадах. Знайомся принцеса, перед тобою майбутня "Примарна Столиця".

-П-п… примарна С-столиця? Н-но, вона прекрасна... чого її всі бояться?

-Перше враження завжди оманливе. Плюс, я ж сказав, перед тобою МАЙБУТНЯ Примарна Столиця. Те, що її зробило такою, станеться вже через пару годин. А поки ми можемо прогулятися нею, це може тобі стати в нагоді, коли підеш туди наживо.

  І ми пішли.

Пішли до самого центру міста.Навколо нас раз у раз бігали діти, проходили дорослі та літні люди… і природно ніхто з них нас не бачив. Одяг у них досить не звичайний. На дівчатах була простенька сукня бежевих тонів, на талії товстий, переважно коричневий пояс, а на плечах коротка накидка, яка в більшості діставала максимум до ліктя. Чоловіки були одягнені в білі/коричневі широкі штани, на яких був тканинний пояс переважно бежевих квітів, а зверху на більшості була широка сорочка заправлена в штани. З прикрас на дівчатах були пов'язки на голову, і в окремих випадках кілька кілець. На чоловіках або капелюх-Трілбі, або, як і в дівчат, обручки. Але як я розумію кільця носять лише багатші особи.

-Не придивляйся ти так, люди це сільські. Ми лише на початку міста. Сік буде в центрі. Та й плюс до всього, нам до вечора треба встигнути туди дійти. Так що не зупиняйся, Аїдо.

-А кого ми взагалі шукаємо?

-Нікого Аїда, я намагаюся пробратися до центру міста до вечора, щоб ти побачила причину страхолюдій у Примарній Столиці. А поки ми йдемо можу трохи розповісти про Москву до краху. Як бачиш, місце було квітучим. Одне з найкрасивіших місць на землі, яке також називали "Другим Раєм". Також тут були всі зручності для життя. Ліс, струмок, сади, гори і так далі за списком ... і жили при цьому у світі ... ну до того як прийшов Власс.

-Хто такий цей Влас?

-Пізніше поясню. Так от, тут жили всі можливі раси: і люди, і маги, і вампіри, і відьми, і ельфи, і ті ж русалки з клятими демонами. Зараз же ... Хоча ні, не буду поспішати з розповіддю. Скоро ти і сама все побачиш. До речі, ми вже біля другого провулка, тут живуть вампіри, відьми та русалки біля водоймищ. Ну, чи ... жили.

  На диво, не дивлячись на істотну різницю між всіма міщанами, всі вони непогано ладнали один з одним. Ось русалка дістає з глибин води амулет, що впав з рук вампіра і віддає господареві, ось відьма відпоює тяжкопоранену людину. В очах кожного немає ані злості, ані тим паче ненависті. Тільки жага допомогти і в майбутньому отримати допомогу від сусідів у відповідь. Диви-но, кожен із них вдягнений абсолютно по різному. Хто в простій чорній сукні-мішку з накидкою, хто в червоній обтягуючіц фігуру сукні, а хто в оксамитовому костюмі, ну а ... русалки, вони і в Африці русалки. 

  Так тут неймовірно спокійно. Така дружня, чи навіть, сімейна атмосфера літає у повітрі, до немає ані єдиного бажання зникати звідси. Правда легкий прохолодний вітер, що тільки що мимоволі полка нагадав мені, що тут я тільки гість і скоро час вже буде йти.

  Точно. О, Боже! ЧАС!

  Я піднята очі догори, в небо і жахнулася. 

-Ам, Вілле ...

-Так?

-Вже сонце сідає.

За горизонтом і справді вже сідало сонце відбиваючись червоно-червоним заходом сонця. Мабуть сама природа цього вечора відчувала що наближається щось страшне.

-От чорт! Тоді доведеться прискоритися... подужаєш?

-Я краще запитала б це у тебе. - натякнула хлопцеві про те що він так то тільки відійшов від коми.

-А? А! Хах, не бійся, це ж не моє фізичне тіло, нагадую – це не реальний світ, ми у спогадах. Тож мої рани з фізичного тіла на ментальне тіло не переносяться.

-Стоп! То ти дійсно …?!

-Так, я менталіст. Ти думала чому я пішов першим у тому ,, Загоні самогубців "? Хто як не менталіст перший би відчув ауру, енергію і головне ... хто б заліз на згадку про безчесть щоб дізнатися причину, але знайшов би дещо цікавіше?"

-Тобто ти хочеш сказати що ми ...?!

-Звичайно ми не в моїх спогадах Аїда! Це сталося раніше навіть, ніж я народився! І так, ми у спогадах тієї нечести, що на мене з командою напала.

-Ти заліз у його голову…?

-А що ти хотіла? Робота бойового мага менталіста не проста. І саме тому зазвичай ми перші потрапляємо під роздачу… І ні! Кажу одразу. З тобою та Вільямом я піти не зможу до Столиці. Ні моє тіло, ні пам'ять, ні мозок остаточно не відновилися.

-Але навіщо ти тоді влаштував це,, Подорож у Примарну Столицю?

-Це потрібно тобі. Оскільки наступні два дні я можу бути повністю оточений цілителями, мені довелося сьогодні, нехай і віддавши свій останній магічний резерв, показати тобі це. Ти без цього, я гадаю, не змогла б навіть пройти до Столиці.

Весь цей час ми з більш прискореним кроком тупотіли до центру міста, а сонце сідало дедалі нижче. Таке почуття, що воно навіть прискорилося, щоб показати нам те, що сталося, якнайшвидше. Але нам навпаки потрібно більше часу, щоби все трапилося вчасно.

-Ми майже біля центру. Але час вже страшенно підтискає. Чи зможеш бігти? - спитав Віл і після мого підтверджуючого кивка міцніше здав мою руку і перейшов на біг. Ми бігли так швидко як тільки могли. Відчуваю що після цього "Забігу" я не те щоб завтра не здам залік, я не встану. П'ятки вже горіли вогнем, а серце вилітало ніби саме нас поспішало і просило бігти ще швидше. Але як бігти швидше якщо сили вже закінчуються? 

  На щастя, ми встигли якраз до початку.  У центрі почав збиратися весь народ Столиці, починаючи від людей і закінчуючи найсильнішими магами та відьмами.  І ось серед натовпу магів мій зір "Виділяє" світінням одного ...

Він був не схожий на решту. Старий, сивий, вже явно за п'ятдесят, а то й більше, чоловік стояв у другому ряді найсильніших магів. Не знаю як довго я дивилася б на нього, якби в якийсь момент він не подивився прямо на мене. І… і я дізналася цей погляд. Це був той погляд червоних очей з-під товщі капюшона. Це він той самий темний маг, якого ми бачили біля заднього входу в академію. Чи просто схожий на нього? Не знаю. Але очі точно його. Чоловік усміхнувся своїм думкам і просвітив мені обличчя якимось червоним каменем у своїй руці. Як тільки я його одразу не помітила? На вказівному пальці лівої руки у мага було рубінове кільце з великим червоним каменем.  Його свічення було настільки яскравим, що мені здалося, що це не просто рубін... усередині кільця заточена сила.  Сила, яку, мабуть, сьогодні ввечері цей маг випустить на Столицю.  Сила, яка знищить Другий Рай назавжди.