Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ми встигли вчасно... - почав Віл, - напевно, якби всі вони знали що станеться буквально через пів години, то нікого б тут і не було... А якби по Примарній Столиці знімали б фільм, то на початку зробили б напис ,,Слабонервним не дивитись!". Так що принцеса, якщо страшно, то не дивись.

  У цей час, мабуть, починався сам пік. До невеликого виступу посеред площі підійшов хтось із групи магів і встав розкинувши руки в сторони із задоволеною усмішкою.

-„Добрий вечір дорогі односельці! Сьогодні, ви удостоєні честі особисто побачити історичну подію! Сьогодні ми створимо амулет здатний виконувати всі існуючі забаганки будь-яких істот! Магія, енергія, кров, матеріальні потреби – все, що ваша душа може побажати! Сьогодні ми проведемо ритуал, що з'єднає всі існуючі енергії та аури в одному амулеті створивши при цьому "Амулет бажань"! Від вас не потрібно нічого, люб'язні гості, лише дивитися і насолоджуватися!" - Ух як заговорив. А рекламу роблять краще, ніж у наш час! Мда ... ці маркетингові фішки - щось.

  Чоловік покликав Сивого (та я йому вже дала прізвисько) до себе і відкрив долоню мабуть чекаючи, що той віддасть той самий амулет.  Наступні дії були несподівані та особисто мені не надто зрозумілі.  Сивий дістав з кишені ланцюжок з порожнім великим відсіком, який, мабуть, призначався дорогоцінному каменю і зняв з руки своє кільце з рубіном.  Сам камінь він зірвав із кільця і прикріпив до амулету.  Саме зараз мабуть і з'явилася річ, що зруйнувала Столицю раз назавжди.Головний маг, стиснувши в кулаку вже готовий амулет, підійшов до виступу з каменю, який дістав магу десь до грудей.  Амулет він поклав прямо в центр і відійшов на крок.

-Принцеса, остання можливість піти звідси. Я можу нас витягти і ти опинишся знову з хлопцями. Або ми залишаємось тут і залишимося тут до кінця. Але я все ж таки раджу ...

-Ми залишаємося.

-Ех… ти в цьому впевнена? Просто потім можливості та й сенсу не бігтиме назад у наш час.

-Якщо я правда мушу це побачити – я це побачу. І не важливо сподобається мені це видовище чи ні. Вілл… Пообіцяй мені зараз одне. – Після кивка хлопця я продовжила. - Ніколи не смій сумніватися в мені! Ні в моїх силах, ні в моїх рішеннях, ні в моїх бажаннях!

   Хлопець ще хвилину постояв поруч мовчки, спостерігаючи за мною, а потім усміхнувшись додав:

-Слова справжньої майбутньої Королеви!  

  Це, мабуть, були останні щасливі моменти та слова у цьому спогаді.  Тому що наступної миті маги стовпилися навколо амулету, залишаючи між собою лише невеликі просвіти, через які ще можна було щось розглянути.  І... Серед них я помітила знайоме обличчя...

-Вілл ... а це ...?

-Так, принцеса, це твоя прабабуся.

-Але ж як ... !?

- Спочатку вона не хотіла правити і вступила в СУНМ (Столичне Угруповання Найсильніших Магів). І так, вона брала участь у цьому ритуалі, після якого з землі була майже стерта Столиці.

  Навколо амулету почав крутитися потік енергії і через його швидкість звук віддавав неприємним і гучним свистом. Вілл схопив мене за руку, сильно стиснув і щоб перекричати цей "свист" нахилився до мене ближче.

-Коли стане страшно ... крикни моє ім'я! - Хоч хлопець і був у парі сантиметрів від мого вуха, але навіть так я не могла почути всього. Але як суть я вловила, і щоб не надрувати горло собі просто позитивно махнула головою.

  А енергія навколо амулету все густішала і густішала, стаючи схожою на смерч зеленувато - чорного кольору. Деякі маги відлітали від потоку магії, що скупчився в амулеті і падали непритомними. Колір енергії змінився жовтий. Відьми та чаклуни вже не могли встояти на ногах і виставлені щити не допомагали. Червоний колір. СГСМ відлетіли слідом за рештою… Усі, крім одного. Сивий маг все ще стояв розкинувши руки в сторони, стримуючи цю силу. 

Маг подивився на мене.

Мені не могло це здатися. Це був прямий погляд на мене. І ця посмішка... Але ж нас не можуть бачити! Чи не можуть бачити лише вони? Прості мешканці? Він мабуть теж не простий маг, до нього надто шанобливо і довірливо ставляться, не так як до звичайного сосельчан.

Істоти навколо нас почали слабшати на очах. Червоно-червоний вир активної енергії кружляв густим туманом навколо столу куди поклали амулет. Свист ставав голосніше, сплітаючись із істеричними криками, мабуть, перших жертв. Але чому? Їх так вимотує це "видовище"? Не може бути! Тут щось не чисто.

Раптом гучний свист і сліпуче біле світло розлилося по окрузі. Не знаю що було нестерпніше: чути протягом декількох хвилин цей звук безперервний, або те що при цьому й очі відкрити не можеш? Та навіть із заплющеними очима світло все одно проступало!

Коли все ж таки вдалося розплющити очі, а це вдалося далеко не одразу, в ніс одразу вдарив запах плісняви і попелу, а темно-зелене щось, щойно кучеряло навколо амулету, почало темною хмарою "підпливати" до всіх сущестів і через деякий час вже застилали. усю територію Столиці.

-А тепер мила, БІЖИМО! - крикнув наостанок друг і розвернувшись і розгорнувши мене летів стежками до місця між гір, де ми спочатку опинилися.

Я ж постійно оберталася намагаючись розглянути те, що відбувається на площі. Один за одним жителі ,,виверювалися" і нападали один на одного. Вампіри рвали тіла як м'яку іграшку. Люди підпалювали смолоскипи і запалювали ними тіла інших пропалюючи їх наскрізь. Русалки перетворювалися на сирен. Відьми посилали на всіх прокльони і обливали зіллями, що ,, топили тіла жертв. А маги… із магів так ніхто й не встав ...

***