Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Вдих-видих, — чую голос Лішкорта в себе в голові. — Портал ти зможеш відкрити, йди до мене, котю.

Разу з третього мені це вдалося зробити. Перший раз майже сформований портал довелося кидати і тікати по деревах від мага. Мої щити він легко пробивав.

— Зберися! — гарчав магістр.

— Як? Він щити ламає!

— Бачу! Випускай рій жалючих бджілок.

Цього жартівливого заклинання він навчив мене, коли я була дитиною. Типу від хуліганів відбитися і не привертати до себе багато уваги. Таке заклинання будь-яка дитина подужає. Не стільки шкоди несе, скільки відволікає. Після цього заклинання я змогла відкрити портал і вийшла поруч із магістром. Мене миттю згребли в улюблені обійми, а в мій портал стрибнув Лішкорт і колеги Алекса. Від нього мене намагався віддерти ректор і магістр Доунс.

— Офіцере, я маю її оглянути! — рявкнув магістр Доунс.

Алекс знехотя відпустив.

— Кілька дрібних подряпин, мабуть, під час стрибків з дерева на дерево. Навіть нечисть не поранила.

Фиркнула на це зауваження. Щоб я дала себе поранити всякій дрібниці. Офіцери правопорядку та магістр Лішкорт повернулися швидко.

— Втік.

— А як же мій залік із цього випробування? — запитала я розгублено.

— Повір, ти отримала найвищий бал, — сказав Лішкорт і подивився на ректора.

— Так, — протягнув він задумливо, — внесу дані. Результати будуть увечері, на дошці оголошень.

Після цього випробування залишок дня в нас був вільним. Алекс гарчав на всіх, хто намагався наблизитися. Хлопці з моєї академії з цікавістю дивилися на мого котика. І ввечері завалилися до мене з сусідкою в кімнату. Латана, моя сусідка, спробувала обуритися, їй вручили шоколадку і вона миттю замовкла і зробила вигляд, що хлопців у кімнаті немає.

— Хто той офіцер, з яким ти гуляла? — запитав Торін.

— Алекс.

— Звідки в тебе такі знайомства? До тебе на допомогу прийшла вся бойова четвірка!

— Ну ми з дитинства знайомі, у сенсі мого дитинства. Хлопцям сімдесят два було, коли вони познайомилися. А мені двадцять три. Загалом, спочатку з Алексом познайомилася, він мене няньчив. А коли у військову школу вступив, то вже всією четвіркою няньчили.

Тут уже навіть сусідка на мою плутану розповідь відволіклася, і всі дивляться на мене як на дуру.

— ЩО?!

— З якого боку бойова четвірка з тобою няньчилася?

— Друзі ми.

— Ага, — фиркнула Латана. — Судячи з того, як ви з Алексом цілувалися, — хмикнула дівчина, — давно ви зустрічаєтеся?

— Саме зустрічаємося, ні, нещодавно.

— Так він не просто тебе няньчив, він тебе оберігав і стежив, щоб ніхто не відібрав його половинку. Це так мило... — протягнула розчулено Латана. — Це така рідкість у нашому світі. Я думала, що не побачу в живу таку пару.

Хлопці переводять погляд з мене на Латану.

— Ну, кажіть! — не витримала їхнього мовчазного, але красномовного виразу облич.

— Хочемо познайомитися з ним і його четвіркою.

— Подумаю над цим.

Зайшов комендант жіночого гуртожитку, і хлопців вигнали, нагадавши, що часу до відбою мало залишилося.

Тільки, коли хлопці йшли, згадала, що результати випробування так і не подивилася.

— Не парся, ти на другому місці, — сказала сусідка, — я відстежую результати нашої академії. Цього року ми поки що посідаємо тверде друге місце.

— Перше, напевно, у столичної?

— Так, і це не дивно.