Читати книгу - "Беру свої слова назад"

нелегко бути комуністичним ідеологом. З одного боку, треба довести, що Жуков і тільки Жуков врятував Ленінград. З іншого - треба показати керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. Тому, з одного боку, Жуков нібито поставив перед Сталіном умову: член Політбюро і Військової ради Ленінградського фронту «самозваний стратег» Жданов не повинен втручатись у рішення Жукова. Сталін, ясна річ, на це погодився. А якщо вже Жданову не можна втручатись у рішення Жукова, то якомусь там Попкову і поготів такі речі заборонялись. А з іншого боку, з усіма цими «видатними діячами нашої партії і держави» Жуков працював дружно, творчо й енергійно.

Стривайте, якщо Жуков з ними не обговорював оперативних питань, то які обговорював? Як налагодити роботу каналізації? Як ловити людожерів і що з ними робити? Як вивозити трупи з міста?

Ці питання, думаю, вони б вирішили і без Жукова.

Але я про інше. В момент першої появи Жукова на засіданні Військової ради Ленінградського фронту «за покритим червоним сукном столом сидів десяток людей». Тепер ми знаємо їх імена: Ворошилов, Жданов, Кузнєцов, Попков, Штиков, Соловйов... Не могли не бути присутніми начальник штабу Ленінградського фронту і начальник тилу. Той же Жуков розповідає, що за столом сиділи начальники родів військ фронту. А це - командувачі авіацією, артилерією, ППО, танковими військами, начальники інженерних військ, військ зв'язку та інші. І поруч з кожним з них - партійний наглядач. Носили ці товариші різні титули: члени військових рад, комісари та ін. Але суть одна - нагляд. Восени 1941 року без них командири і командувачі кроку ступити не могли. Але найбільше, за описом Жукова, на тій раді було флотських товаришів, бо обговорювалося питання про знищення флоту. І якщо так, то явно був присутній командувач Балтійського флоту адмірал Трибуц зі своїм наглядачем, начальник штабу, начальник тилу та інші.

Крім вищого партійного керівництва, генералів і адміралів, як розповідає Жуков, - ще й директори найважливіших державних об'єктів... І все це - десяток людей?

Це я до того веду розмову, що командувачів армій Ленінградського фронту на ту нараду явно не запросили. Четверо командувачів армій та у кожного наглядач - це вісім людей. Якщо за столом сиділо десяток людей, отже, командувачам армій там місця не було.

І от уявімо собі ситуацію: на нараду найвищого рівня, на яку не покликали командувачів армій Ленінградського фронту, входить сторонній генерал-майор І.І. Федюнінський, командувач 32-ю армією Резервного фронту.

Своїх командармів не запросили, а цей чужий, з боку, хай сидить...

– 6 -

Якщо вірити комуністичній пропаганді, то Ворошилов був дурником, а Жуков - генієм. При такому розкладі все начебто узгоджується: в критичній ситуації Сталін на місце дурника поставив генія. Але тут випирає нове нестикування. У вересні Ворошилов повернувся до Москви і тут же за наказом Сталіна почав підготовку до проведення конференції трьох держав: США, Великобританії та Радянського Союзу. Конференція відкрилася в Москві 29 вересня 1941 року. Радянську делегацію очолював Сталін. Заступником був Ворошилов. Крім того, до складу делегації увійшли Голіков, Малишев, Вишинський, Мікоян, Шахурін.

Не наполягаю, але зміна командування Ленінградського фронту у вересні 1941 року могла мати інше пояснення: Сталіну треба було викликати Ворошилова в Москву для підготовки заходу виняткової важливості. А вже кого було поставити на його місце, значення не мало. До речі, «дурника» Ворошилова Сталін залучав і потім до участі в переговорах найвищого рівня. Ворошилов, наприклад, їздив зі Сталіном у Тегеран на зустріч з Рузвельтом і Черчилем. А геніальному Жукову Сталін такі справи не довіряв.

І ще момент. У 1943 році координацію дій двох фронтів при прориві блокади Ленінграда здійснювали два полководці: Ворошилов і Жуков. Так і було оголошено в офіційному повідомленні Радінформбюро від 18 січня 1943 року. Якби Сталін ще в 1941 році переконався в непридатність Ворошилова, то в 1943 році відповідальним за прорив блокади Ленінграда не поставив би.

Згодом ім'я Ворошилова стерлося в героїчному літопису прориву блокади Ленінграда, а ім'я Жукова залишилося.

Трохи нижче ми побачимо, як Жуков із завданням прориву блокади впорався.

Але повернемось у 1941 рік. Уявімо собі, що все відбувається так, як описували Жуков і підспівували товариші. Отже, Ворошилов здав фронт Жукову, а сам негайно тим же літаком полетів до Москви. І ось Жуков ходить коридорами штабу. Уявляю, як це могло бути. Тут-тук в Оперативний відділ: відкрийтесь, відчиніться! А йому - дулю. Стороннім вхід заборонено! Будь-якого - всякого в оперативний відділ не пустять.

– Так я ж новий командувач фронту!

– Невже?

– Точно кажу!

– А де наказ?

– Скоро підпишуть.

– Коли підпишуть, тоді приходь.

– А у мене записка від товариша Сталіна.

– Згорни її трубочкою і засунь куди-небудь. Звідки нам знати, що записка справжня?

Приходить Жуков у Розвідувальний відділ: покажіть карту обстановки! Йому карту ніхто не покаже. У 1937 році до пильності привчили. Але це по-друге.

А по-перше - його в Розвідувальний відділ просто не пустять. І ні в якій інший відділ — теж.

Вирішив товариш Жуков Сталіну поскаржитись. А як? На вузол зв'язку вже точно ходу немає. Дуже справа серйозна. Тим більше що лінія Москва - Ленінград - це найголовніша лінія зв'язку. А хлопці в урядовому зв'язку мають свої лінії підпорядкування. Їм ніхто, крім товариша Сталіна і прямих начальників, не страшний. Ті пошлють прибульця матірною лайкою. І нічого ти їм не зробиш. До цього треба додати, що телефонного та телеграфного зв'язку в той момент між Москвою і Ленінградом не було. Місто блоковане, кабель урядового зв'язку пролягав по території, зайнятій супротивником. Про це каже і сам Жуков у листі П.М. Демічеву від 27 липня 1971 року (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та