BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

165
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 111
Перейти на сторінку:
бандюга та спекулянт, організатор нападу — Пуговкін. Та ми помилилися. Золото справді є з цих горах, але його значення тут другорядне. Ще вчора я знайшов у печері інший, дуже рідкісний мінерал, який у темряві не зміг роздивитись. Я поклав невеликий уламок породи в мішок, а коли ми підійшли до цієї зогнилої хатини, я побачив на землі багато уламків такого ж мінералу. За багато років вони дуже обвітрились. Тільки розбивши їх, я впевнився, що вони такі ж, як і той кусок, знайдений у печері. Признаюсь, я вагався, поки встановив напевне, що це мінерал…

— Сто чортів з цього пекельного озера! Не тягніть, — перебив Чижов оповідача, — не зловживайте нашим терпінням!

Олег співчутливо посміхнувся і вів далі:

— Золотоносні структури тут залягають у формі кварцових жил. Це ми всі бачили в Співучій печері, де натрапили на одну з таких збіднених жил. Проте в інших горизонтах вона знову збагачується. Я виявив її сьогодні в розширеному проході, що відходить од середини шахти. В цій жилі є трохи золота, але, в основному, вона складається з рідкісного мінералу — молібденіту. В такій структурі супровідними породами бувають здебільшого кварц і слюда. Але тут природа порушила закономірність: малоцінних порід у цьому пласті зовсім небагато. Крім невеликої кількості золота, в ньому майже самий молібденіт. Для нашої країни це справжній скарб!

— Молібденіт, молібденіт… — бурмотів Чижов. — Пригадую, щось читав про цю диковину…

— Так, так, це велика рідкість, — вів далі геолог. — Молібденіт знали ще в давнину. Тоді ж виникла і його назва, бо античні природознавці Діоскарид і Пліній вважали його за графіт і називали molybdaena, тобто графіт. Інші його називали свинцевим блиском. І тільки в тисяча сімсот сімдесят восьмому році шведський хімік Шеєле довів, що цей мінерал нічого спільного з графітом не має, а ще через п'ять років швед Гьольм уперше одержав з нього метал молібден. Молібден, як і золото, розчиняється тільки в царській водці, він крихкий, плавиться лише при температурі дві тисячі двісті п'ятдесят градусів за Цельсієм. Застосовується він, головним чином, у виробництві марганцевої сталі та інших видів високоякісних сталей. Ним покривають також деякі швидкоіржавіючі сталі. Молібден використовують також замість вольфраму у виробництві електричних та електронних ламп усіх видів. Отже, йдеться про поклади, значення яких для нашого радянського господарства важко переоцінити. Я щасливий, що мені, за вашою допомогою, дорогі друзі, випала честь здійснити давні мрії мого славного предка і віддати цей скарб в руки трудового народу!

Олег скінчив. Настала урочиста тиша. Всі були схвильовані й захоплені, а в Тамари від радості та зворушення навіть забриніли в очах сльози. Дівчина ледве стримувалась, щоб не заридати від щастя. Вона повільно підійшла до Олега. Той обняв її і, нахилившись до сяючого дівочого обличчя, поцілував.

— Гірко, гірко! — гукнув Чижов, і ми приєдналися до нього.


Отже, таємниця долини була розгадана. Кожний з нас переживав цю подію по-різному. Олег блаженно посміхався, записуючи до грубого зошита дані про знахідку. Він заявив, що лишиться тут сам, бо має визначити точніше запаси молібденіту, розвідати під'їзні шляхи до глухої долини…

— А чи не час би вже подумати щасливому дослідникові й женихові про більш прозаїчні речі? — перебив його тираду Чижов.

— Але ж, Петре Андрійовичу, зрозумійте, що… Чижов знову не дав йому договорити, заперечливо похитав головою і підніс палець:

— Мій шлунок ремствує! Воно й не дивно, бо вже два дні не одержує того, що потрібно. В ім'я спокою цього важливого органу в моєму тілі прошу вас, Олегу Андрійовичу, негайно ж повернутися до табору. Всім треба вже відпочити і підкріпитися доброю їжею. Не кажучи вже про те, що відкриття покладів і ваші заручини треба відзначити як годиться. За звичаєм, проголосуємо чи…

— Згода, облишмо зайві процедури! — гукнув Олег, винувато кліпаючи очима.

Шлях до табору пройшли без пригод, і собаки ще здалеку привітали нас радісним гавкотом. Старобор, усе ще кульгаючи, кинувся нам назустріч і взявся вичитувати за те, що ми змусили його так непокоїтися.

Поки нас не було, Старобор не сидів склавши руки.

Він вполював кількох гірських курочок, наловив форелі, назбирав грибів і прокоптив залишки ведмежого м'яса.

За кілька хвилин у затінку біля скель, які так довго оберігали свою таємницю, був накритий імпровізований стіл, і все наше товариство сіло до вечері.


Ми домовились, що завтра вирушаємо назад до Вертловки. Але це стосувалося тільки трьох учасників експедиції: Чижова, який поспішав на крайову конференцію, Старобора, який мав бути в колгоспі, і мене: відпустка моя вже кінчалася, а до Ленінграда було далеченько…

В горах лишався Олег, щоб завершити потрібні дослідження. Тамара заявила, що не покине геолога і допомагатиме йому. З ними лишався також Єменка. Він взявся постачати їм свіжу дичину, рибу і дбати про безпеку. А втім, Єменка мав бути і за провідника, якби назад довелося повертатися раніше, ніж сюди прибудуть запрошені Олегом робітники.

Ми готувалися до зворотної подорожі цілих два дні. На третій день я спустився з Олегом у каньйон, щоб ще раз побувати в цьому кам'яному світі, тепер уже позбавленому таємниці. Постояв трохи біля Чортового Ока і боязко ввійшов у прохолодну воду. Олег з Єменкою стояли н березі, тримаючи вірьовку на випадок, якби примхливе озеро знову схотіло поглинути мене.

Проте поверхня озера була гладенька, мов дзеркало. Навіть подих вітерця не порушував її спокою.

Мені хотілося надовго запам'ятати цей ще ніким не вивчений загублений світ, сповнений таємниць.

Колись предки Єменки поклонялися «таємничим» силам природи і вважали явища, що відбувалися в таких озерах, як Чортове Око, за витівки чортів та злих духів. Тепер ми звільнилися від марновірства та забобонів і сміємося з усього того, що лякало колись навіть хоробрих людей. Але я сам ладен був повірити, що в зрадливих водах озера ховається якась доісторична потвора.

Я жалкував, що не спробував тут свого рибальського щастя. Може, мені пощастило б піймати в озері незвичайну рибу. Єменка, засміявшись, пообіцяв, що надолужить втрачене мною і про наслідки напише мені в Ленінград.

1 ... 106 107 108 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"