BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 111
Перейти на сторінку:
що б то було, якби моя мати щомiсяця по такому родила, як я!

- Поїли б одно одного... поки не подавилися, - лютує Грицько.


- Що, може, й їли б один одного, то й то, може, правда... тiльки б не їли чужого хлiба та грошей!


- Так що ж? Я прохав у Чiпки, чи що? - кричить, роз­па­лившись, Грицько. - У ногах лазив?.. Його добра воля бу­ла, а тобi - зась! Не твоє дiло, - он то що!


- Та я й не мiшаюся, господь з тобою. Я тiльки раю... А не хочеш - хай твоя Христя нiколи нi одного не зродить... Ме­нi що? Я тiльки кажу: якби частiше, то кориснiше б бу­ло!


- Нi, Чiпко, я в тебе через твоє товариство не можу бу­вати, - жалiється Грицько, як Чiпка ввiйшов з комір­чи­ни, де брав горiлку, в хату.


- Як саме? - розпитує Чiпка.


Грицько йому розказує. Лушня виправляється, i тут же, мiж тихим словом, дивись, i вкине якого гедзика. Другi аж за боки беруться, регочуться. Чiпка на мирову зводить, ча­стує. Грицько мов трохи i втихомириться, посидить ще, ви­п'є ще чарку, - та швидко й додому пори­вається.


Пiсля того, як поли врiзав вiд Чiпчиної хати; казав i Христi, щоб не ходила. Одначе вона iнодi викрадеться ни­шком на хвилину та й побiжить провiдати куму та Мо­трю: Явдохи й Христя незлюбила.



Горiлка, кажуть, всьому злому злодiйка. А у Чiпки в хатi горiлка тепер господиня. Рiдко проходив той день, щоб п'яне гульбище не збиралося, не гуло, не кричало... А коли не гульня - то гризня жiноча: матерi як не кусають одна одну... Така колотнеча була Чiпцi гiрше полину. Вiн став со­лодити свою душу гульнею та горiлкою... Без гу­льнi йому нудно, сумно. Сновигає iнодi по двору вiд хати до ворiт, вiд ворiт до хати, хмурий, насуплений, як з хреста знятий, - за цiлий день вiд його слова не почуєш... А прийде ввечерi товариство, вродиться боклаг - про­щай, розуме! Наїдяться, нап'ються, погуляють, - та й з двору... i Чiпка з ними! А пе­ред свiтом везуть повну повозку всякої всячини...


- Що це ти, сину, робиш? - з плачем докоряв Мотря, а серце в неї як не розiрветься вiд горя. - Другi кривавим по­том заробляють, а ти... Сину, сину! Бога побiйся, коли лю­дей не страшної Згадай: у яких ми злиднях жили, в якiй ну­ждi гибiли, та нiхто про нас не скаже слова лихо­го... А те­пер i достатки...


- Не ваше дiло! - шпарко переб'є її Чiпка: - лежiть там собi на печi, коли лежиться!..


Застогне Мотря, обiллється гарячими сльозами та й замовкне. Аж недужа вiд того стала, аж почорнiла... її рi­дна дитина, її едина надiя... "Краще б я тебе не родила, або малого задавила, нiж тепер отаке бачити!" Та й почне проклинати товариство, котре до такого пi­дводить сина.


Явдоха чула це й бачила, та нарошне йшла проти Мо­трi: пiдохочувала Чiпку, вiтала його братчикiв. Живучи цi­лий вiк таким життям, вона звикла до його сама, радiла всякiй удачi, допомагала в розбишацьких затiях... Чiпка щодень робився все хижiший та й хижiший. Як той звiр, кидався вiн на кожного заможного чоловiка... Перше "ка­рав" тiльки пана та жида, а то вже став "одбирати своє" i в свого брата - заможного козака: обдере, як лип­ку, тi­льки живу душу на свiт пустить...


Галя, хоч вiд неї крилися й ховалися з цим, усе те волею­-неволею бачила, та не мала сили що-небудь подiяти... Вона одмагалась сльозами. "Оце й менi, так як i матерi, приходиться привикати до цього, - думала вона серед ночi самотою, як Чiпки не було. - Невже ж i я така стану, як мати? Чи, може, вона вродилася такою?.. Нi, то, видно, стала така за таким замужжям... Горенько моє! Це ж, видно, i менi не краща доля судилася: розбишацька дочка - розби­шацька й жiнка! Господи!" I гидкий i стра­шний здавався їй Чiпка: вона його тодi жахалася... Коли ж, пiд добру годину, в любу хвилину прокидалося в його серцi добро, сповi­дався вiн своїй Галi, обнiмав, голубив її, - вона не вiрила тому, що вчора думала. "Нi!.. розбишака не вмiє пестити так любо, не вмiє пригортати так щиро, так гаряче цiлу­вати... Нi! Мiй Чiпка не розбишака... Нi... нi! Вiн любий" добрий... Вiн карає неправду... карає?... хто йо­му велiв карати?.. хто??. Нi, вiн не робить так!.." I впи­валася щастям, хоч полохливим, боязким, а все-таки ща­стям...


А Явдоха гризлася з Мотрею, не давала їй спокою. При­йде оце в її хату, перекидає все, лає її. Спершу Мотря од­гризалася, не мовчала, а потiм, як побачила, що Чiпка пота­кає тещi, кривдить її, матiр стару, то промовила сама собi: "Їродове кодло! Ти ж моє добро вкрало, над моєю надiєю насмiялося!" Та як замовкла, то й мовчала вже, що б там Явдоха не казала, не робила. Тiльки обливаючи сльозами поритi недолею та лiтами щоки, прохала в бога смертi. "Господи! - часто й густо мовила вона: - прийми мене, без­таланну, до себе! доки вже я мучитимуся на свi­тi?"


Думала Мотря про смерть, виглядала її, сподiвалася, а вийшло так, що Явдоха несподiвано вмерла. У недiлю, пi­сля обiду, зразу вхопила її завiйна. Душить її, пiд серце пiд­ступає, у грудях давить, дух випирає...


- Ой лишенько... умираю! - скрикнула Явдоха та й дух спустила.


Галя як з-за угла прибита ходить. Блiда, з заплакани­ми очима, вона не примiчає, що й волосся вибилося з-пiд її очiпка, - так розпатлана й сновигає, бiлi руки. ломить, го­лосить на всю хату... Де ж? Зранку ще Явдоха така весела була, жартувала, смiялася; а на вечiр - один труп, без дихан­ня, вiд неї... Страшно й тяжко! Чiпка собi блу­дить, як бовдур, не знає, що й розпочати: чи Галю втi­шати, чи коло мертвої порядкувати?.. Одна тiльки Мотря при пам'ятi. Вона не те, щоб рада була, - нi! Вона жалку­вала Явдохи: вона бачила тут кару божу. "Отже й поме­рла - без сповiдi, без святого причастя... прости, господи, як..." Одначе вона не дуже й убивалася... А за Чiпку радiла. "Може, хоч тепер кине... тепер нiкому буде настроювати... може, оханеться..."


Третього дня, як поховали Явдоху, справив Чiпка по те­щi бучнi поминки. Зiйшлися люди не тiльки з Пiсок, при­йшли й з хуторiв. А старцiв-старцiв... як на печерах у Лаврi! Люди обiдали в хатi; для старцiв поприроблювали лави

1 ... 106 107 108 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"