Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (04.02)

Вечір:

Після всього, що сталося, я не хотіла йти додому. Там — порожньо. Там — думки. Там — дзеркало, в якому не видно Дениса.

— Ходімо кудись, — сказала я Анжелі, коли ми вийшли зі школи. — Просто... не хочу зараз бути одна.

— В тебе не вийде бути одна, поки я дихаю, — усміхнулась вона і підкинула рюкзак на плечі. — Пішли на наше місце?

Наше місце — це лавочка біля старого ставка в парку. Там іноді ходять качки, рідко — люди, але завжди є тиша. І ми.

Ми купили гарячий чай у стаканчиках з пінгвінами, а ще булочку з корицею, яку Анжела назвала "антидепресантом номер один".

— Дай-но я вгадаю, — вона кивнула на мене. — Ти знову хочеш сказати, що "все нормально"?

Я втупилася в чай. Пар ішов догори, наче мої неозвучені думки.

— Я втомилась бути сильною, — прошепотіла. — І втомилась вдавати, що мені не боляче.

Анжела мовчала, потім простягнула руку й обійняла мене за плечі.

— Можна іноді бути слабкою. Це нормально. Це по-людськи.
Але ти — сильна. Просто не завжди треба це доводити.

— Знаєш… я сьогодні брехала Денису. Сказала, що все чудово. А насправді… мені так погано, що іноді здається — аж страшно дихати.

— Він відчуває. Якщо любить — відчує.

— А якщо повернеться й пошкодує?

— Тоді я особисто візьму його за шию й поставлю перед дзеркалом: "Дивись, ось твоя найкраща помилка", — Анжела усміхнулась. — Але він не такий. Ти сама це знаєш.

Ми довго мовчали, слухаючи, як у воді плюскається хтось невидимий. Місто починало вечоріти. Десь поруч хрускотіло гілля, пахло снігом і пізньою зимою.

— Чесно? — я нарешті заговорила.

— Угу?

— Іноді я думаю, що без тебе мене просто… не було б.

Вона глянула на мене з тим своїм серйозним, теплим поглядом:

— Бо ми з тобою не подруги. Ми з тобою — сестри, які обрали одна одну.
І я завжди буду поруч. І малюка теж люблю. Навіть якщо він не любить цибулю.

— Він не любить броколі, — хмикнула я.

— Ну от, ще один аргумент, що він мій клон.

Ми засміялися.

І в ту мить стало трохи легше. Навіть не тому, що проблеми зникли. А тому, що я знала: поки поруч є така Анжела — я вистою.