Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Зрозуміло.

— Анніко, у цьому процесі все залежатиме від того, чиї методи виявляться крутішими.

— Я знаю.

— Як адвокат, ти мені цілком підходиш. Я тобі довіряю і потребую твоєї допомоги.

— Гм.

— Але якщо ти чинитимеш опір тому, що я теж використовую неетичні методи, ми програємо.

— Еге ж.

— У такому разі я хочу знати про це зараз. Тоді мені доведеться тебе звільнити і знайти собі іншого адвоката.

— Лісбет, я не можу піти на порушення закону.

— Тобі не доведеться нічого порушувати. Але ти повинна заплющити очі на те, що це робитиму я. Ти зможеш?

Лісбет Саландер майже хвилину терпляче чекала, поки Анніка Джанніні нарешті кивнула.

— Чудово. Давай я в загальних рисах розкажу тобі про зміст своєї пояснювальної записки.

Вони проговорили дві години.

Моніка Фігуерола не помилилася — бурек боснійського ресторану виявився вартий найвищих похвал. Коли вона поверталася із вбиральні, Мікаель Блумквіст обережно окинув поглядом її фігуру. Рухалася вона граціозно, як балерина, але її тіло… Мікаель не міг ним не захоплюватися і ледве стримав бажання простягнути руку і помацати м’язи її ніг.

— Як довго ви вже займаєтеся спортом? — поцікавився він.

— З підліткового віку.

— І скільки годин на тиждень ви приділяєте тренуванням?

— Дві години на день. Інколи три.

— Навіщо? Тобто я розумію, навіщо люди займаються спортом, але…

— Ви вважаєте, що це забагато?

— Навіть сам не знаю, що мав на увазі.

Вона усміхнулася, і, схоже, його питання її зовсім не розсердили.

— Можливо, у вас викликає відразу вигляд дівчини з розвиненою мускулатурою, вам це здається нежіночним і непривабливим?

— Зовсім ні. Вам це чомусь личить. Ви дуже сексуальні.

Вона знову заусміхалася.

— Я зараз знижую навантаження. Десять років тому я серйозно займалася бодибілдингом. Було здорово. Але тепер мені треба дотримуватись обережності, щоб м’язи не перетворилися на жир і я не стала гладкою. Тому зараз я займаюся силовими вправами раз на тиждень, а решту часу присвячую бігу, бадмінтону, плаванню тощо. Це більше відпочинок, аніж серйозні тренування.

— Ясно.

— Я займаюся спортом, тому що це приємно. Звичайне явище для любителів посилених тренувань. Тіло виробляє певні гормони, і ти потрапляєш у залежність. Досить перестати щодня бігати, як настає майже ломка. Зате коли віддаєшся цілком, ловиш неймовірний кайф і почуваєш себе просто чудово. Це майже так само класно, як гарний секс.

Мікаель засміявся.

— Вам би варто було почати тренуватися, — сказала вона. — У вас на талії забагато зайвого.

— Я знаю, — погодився він. — Мене постійно мучить совість. Іноді я спохвачуюся, починаю бігати і зганяю кілька кілограмів, а потім поринаю в яку-небудь справу, і в найближчі місяць або два у мене не залишається часу на спорт.

— Останні місяці ви були досить зайняті.

Він раптом став серйозним, потім кивнув.

— За останні два тижні я багато всього про вас прочитала. У пошуках Залаченка і Нідермана ви обставили поліцію на кілька кінських корпусів.

— Лісбет Саландер діяла швидше.

— Як вам вдалося відшукати їх в Госсеберзі?

Мікаель знизав плечима.

— Звичайне розслідування. Нідермана знайшов не я, а відповідальний секретар нашої редакції, або теперішній головний редактор, — Малін Ерікссон. Їй удалося вийти на нього через реєстр акціонерних товариств, оскільки він входив до правління фірми Залаченка «КАБ».

— Зрозуміло.

— Чому ви почали працювати в СЕПО? — спитав він.

— Хочете вірте, хочете ні, але я така старомодна, що є прихильницею демократії. Я вважаю, що поліція необхідна і що демократія потребує захисту. Тому я дуже пишаюся тим, що працюю у відділі охорони конституції.

— Отакої, — мовив Мікаель Блумквіст.

— Ви не любите Службу державної безпеки.

— Я не люблю організації, не підвладні нормальному парламентському контролю. У цьому закладена можливість зловживання владою, незважаючи на те, якими б хорошими такі організації не були. Чому вас цікавить антична релігія?

Вона звела брови.

— Ви читали книжку з такою назвою, сидячи у мене на сходах.

— Ну звичайно. Мене приваблює ця тема.

— Он як.

— Я цікавлюся дуже багато чим. Працюючи в поліції, я вивчала юриспруденцію і державний устрій. А до того — історію наукової думки і філософію.

— У вас є слабкі сторони?

— Я не читаю художньої літератури, не ходжу в кіно і по телевізору дивлюся лише новини. А ви? Чому ви стали журналістом?

— Тому що існують такі організації, як СЕПО, які недоступні парламентському нагляду і періодично потребують викриття. — Мікаель усміхнувся. — Чесно кажучи, гаразд не знаю. Насправді відповідь та сама, що й у вас. Я вірю в конституційну демократію, а її періодично треба захищати.

— Як ви вчинили у випадку з фінансистом Хансом Еріком Веннерстрьомом?

— Щось таке.

— Ви не одружені. Ви маєте зв’язок з Ерікою Берґер?

— Еріка Берґер заміжня.

— Гаразд. Отже, усі чутки про вас просто нісенітниця. У вас є подружка?

— Постійної немає.

— Отже, ці чутки вірні.

Мікаель знизав плечима і знову посміхнувся.

Головний редактор Малін Ерікссон провела весь вечір за кухонним столом у себе вдома в Орсті. Вона сиділа, схилившись над роздруками бюджету «Міленіуму», і була ними така поглинена, що бойфренд Антон поступово припинив спроби зав’язати з нею нормальну розмову. Він помив посуд, приготував собі бутерброд і зварив каву, потім дав спокій їй і всівся перед телевізором дивитися повтор американського серіалу.

Малін Ерікссон ще ніколи не доводилося займатися чимось складнішим, ніж родинний бюджет. Правда, їй доводилося допомагати Еріці Берґер з балансовими звітами за місяць, і основні принципи їх складання вона собі уявляла. Тепер же вона раптом зробилася головним редактором, і відповідальність за бюджет теж упала на неї. Десь після півночі вона вирішила, що їй у будь-якому разі необхідний помічник, з яким вона могла б радитися. Інґела Оскарссон, що займалася один день на тиждень бухгалтерськими справами, жодної відповідальності за бюджет не несла, а значить, нічого було розраховувати на її допомогу в питаннях про те, скільки можна заплатити позаштатним співробітникам або чи є в редакції гроші на купівлю нового лазерного принтера понад суму, виділену на технічне переобладнання. На практиці ситуація виглядала абсурдно — «Міленіум» навіть давав прибуток, але лише тому, що Еріка Берґер постійно балансувала на нульовому бюджеті. Така примітивна річ, як кольоровий лазерний принтер, за 45 000 крон перетворювалася на звичайний чорно-білий принтер за 8000.

На мить вона позаздрила Еріці Берґер — у тієї в «СМП» такий бюджет, що купити принтер для неї все одно що взяти стаканчик кави.

На момент останніх річних зборів акціонерів економічний стан «Міленіуму» був благополучним, але триматися на плаву дозволяв в основному прибуток від книги Мікаеля Блумквіста про справу Веннерстрьома. Суми,