Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Підписавши рахунок незалежного журналіста Даніеля Густавссона з Ґетеборґа, Малін зітхнула. Мікаель Блумквіст дав добро на суму в 14 000 крон за тижневу роботу, пов’язану із збиранням матеріалу, який навіть не передбачалося публікувати. Гонорар якомусь Ідрісу Хіді з Ґетеборґа входив до бюджету для анонімних джерел, яких не можна називати поіменно, а значить, ревізор буде критикувати їх за відсутність квитанції і справу доведеться виносити на схвалення правління. Крім того, «Міленіум» виплачував гонорар Анніці Джанніні, якій була потрібна готівка на покупку квитків на потяг і таке інше.

Малін відклала ручку і поглянула на кінцеві суми, що вийшли у неї. Мікаель Блумквіст безжалісно спустив на історію Саландер понад 150 000 крон понад бюджет. Так тривати далі не може.

Вона зрозуміла, що їй доведеться з ним поговорити.

Всупереч планам посидіти на дивані перед телевізором, Еріка Берґер провела вечір у відділенні невідкладної допомоги лікарні в районі Накка. Скалка скла встромилася так глибоко, що кровотеча не припинялася, і огляд показав, що кінчик скалки, відламавшись, застряг у неї в п’яті і його необхідно видалити. Еріці зробили місцеве знеболення, а потім зашили рану трьома стібками.

Протягом усього візиту до лікарні Еріка Берґер, лаючись, періодично намагалася телефонувати то Ґреґеру Бекману, то Мікаелю Блумквісту, проте ні чоловік, ні коханець так і не зволили відповісти. Близько десятої вечора ногу туго забинтували, Еріка позичила милиці, взяла таксі і повернулася додому.

Деякий час вона, шкандибаючи на одній нозі і кінчиках пальців другої, підмітала у вітальні і замовляла нову шибку. Спочатку їй пощастило: вечір у місті видався спокійним і служба термінової заміни стекол прибула протягом двадцяти хвилин. Але потім везіння скінчилося: вікно вітальні було таким великим, що на складі скла потрібного розміру не виявилося. Майстер запропонував тимчасово затулити вікно фанерою, на що Еріка з вдячністю погодилася.

Поки фанеру вставляли в раму, Еріка зателефонувала черговому приватного охоронного підприємства НІП, що розшифровувалося як «Накка інтеґрейтед протекшн», і запитала, якого біса їх дорога сигналізація не спрацювала, коли хтось запустив цеглиною в найбільше вікно вілли площею двісті п’ятдесят квадратних метрів.

Підприємство НІП прислало машину для огляду будинку, і було виявлено, що технік, який установлював сигналізацію кілька років тому, очевидно, забув підключити дроти од вікон вітальні.

Еріка Берґер втратила дар мови.

Охоронне підприємство запропонувало усунути неполадки наступного ранку. Еріка попросила їх не турбуватися. Замість цього вона зателефонувала нічному черговому «Мілтон сек’юриті», пояснила ситуацію і висловила бажання, щоб їй якнайшвидше встановили сигналізацію в усьому будинку. Так, я знаю, що необхідно підписати контракт, але скажіть Драґану Арманському, що телефонувала Еріка Берґер, і простежте за тим, щоб уранці сигналізацію встановили.

Під кінець вона ще зателефонувала до поліції. Їй повідомили, що не можуть прийняти заяву, позаяк у них немає жодної вільної машини, і порадили наступного дня звернутися до місцевого поліцейського відділення. Дякую. Ідіть ви…

Потім вона довго сиділа, давлячись з люті, поки адреналін нарешті почав спадати і вона усвідомила, що їй доведеться наодинці спати в будинку, позбавленому сигналізації, коли довкола розгулює хтось, хто називає її шльондрою і виявляє схильність до насильства.

Вона ненадовго задумалася, чи не поїхати в місто, щоб переночувати в готелі, але Еріка Берґер завжди була людиною, що не любила погроз і ще менше любила перед ними пасувати. Я не дозволю якійсь сволоті випхати мене з власного будинку, не діждетеся.

Щоправда, вона вжила деяких примітивних запобіжних засобів.

Мікаель Блумквіст розповідав їй, як Лісбет Саландер упоралася з серійним убивцею Мартіном Ванґером за допомогою ключки для гольфа. Тому вона пішла в гараж і десять хвилин присвятила пошукам мішка з ключками, якого не бачила років п’ятнадцять. Вибравши залізну ключку, якою можна було ударити особливо сильно, Еріка поклала її в спальні, на зручній відстані від ліжка. Вона також залишила коротку ключку в холі і ще одну залізну — на кухні. Потім принесла з підвалу молоток і сховала його у ванній кімнаті, біля спальні.

Діставши із сумки балончик із сльозоточивим газом, Еріка поставила його на нічному столику, потім відшукала гумову заглушку і заблокувала двері до спальні. Після всього цього вона вже мало не сподівалася, що клятий ідіот, який називав її шльондрою і розтрощив їй вікно, виявиться таким дурним, щоб протягом ночі повернутися назад.

Коли вона нарешті відчула себе цілком готовою до оборони, була година попівночі. До «СМП» їй потрібно було потрапити до восьмої ранку. Заглянувши у щоденник, вона побачила, що в неї чотири наради, починаючи з десятої години. Нога дуже боліла, й Еріка кульгала, спираючись на пальці. Вона роздяглася і залізла в ліжко. Нічної сорочки у неї не було в принципі, і вона подумала, чи не надіти футболку або щось інше, але позаяк вона з молодих літ звикла спати голою, то вирішила, що кинута у вікно вітальні цеглина не повинна міняти її особистих звичок.

Потім Еріка довго лежала, роздумуючи.

Шльондра.

Вона отримала дев’ять електронних листів, що містили слово «шльондра» і нібито були відправлені з різних ЗМІ. Перший надійшов з її власної редакції, але адресу відправника було сфальсифіковано.

Вона вилізла з ліжка і принесла новий лептоп, який їй подарували у зв’язку із здобуттям посади в «СМП».

Перший лист — найвульгарніший і найгрізніший з усіх, де її пропонували почати трахати викруткою, надійшов 16 травня, десять днів тому.

Через два дні, 18 травня, надійшов другий лист.

Потім настала тижнева перерва, після якої листи стали надходити знову, тепер уже з періодичністю приблизно раз на двадцять чотири години. Потім був атакований будинок і напис «шльондра» з’явився на стіні.

За цей час Еві Карлссон з відділу культури надійшли ідіотські послання, автором яких була буцімто сама Еріка. А якщо Ева Карлссон отримала ідіотську пошту, цілком можливо, що автор листів досяг успіху і в інших напрямах — що й інші люди отримали пошту ніби від неї, а їй про це нічого не відомо.

Ця думка викликала огиду.

Проте найтривожнішим фактом усе-таки був напад на будинок.

Значить, хтось завдав собі клопоту добратися сюди, вирахувати її житло і кинути у вікно цеглину. Напад був підготовленим — негідник прихопив із собою балончик з фарбою. У ту ж мить вона похолола, зрозумівши, що, можливо, слід включити до цього переліку