Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Висновок був настільки ж неприємним, наскільки очевидним. Її переслідує якийсь маніяк.

Десь вештається людина, яка з незрозумілої причини цькує Еріку Берґер.

Те, що атаковано її будинок, цілком зрозуміло — він стоїть там, де стоїть, його важко заховати чи переставити. Але якщо нападу зазнав її автомобіль, коли він був припаркований у випадковому місці, значить, переслідувач весь час перебуває зовсім близько від неї.

Розділ 18

Четвер, 2 червня

Прокинулася Еріка Берґер у п'ять хвилин на десяту від дзвінка мобільного телефону.

— Доброго ранку, фрекен Берґер. Драґан Арманський. Наскільки я зрозумів, у вас вночі щось сталося.

Еріка пояснила, що трапилося, і запитала, чи може «Мілтон сек’юриті» замінити «Накка інтеґрейтед протекшн».

— Ми, в усякому разі, можемо встановити сигналізацію, яка буде працювати, — саркастично сказав Арманський. — Проблема в тому, що нічного часу найближча машина у нас перебуває в центрі Накки. В разі екстреного виклику вона прибуде хвилин за тридцять. Якщо ми візьмемося до цієї роботи, мені доведеться віддати ваш будинок підрядчикові. У нас є договір про співпрацю з одним місцевим охоронним підприємством з Фісксетри, яке, за сприятливих обставин, може дістатися до вас за екстреним викликом за десять хвилин.

— Це краще, ніж НІП, вони взагалі не з’являються.

— Хочу вас проінформувати про те, що це родинне підприємство, що складається з батька, двох синів і двох двоюрідних братів. Вони греки, хороший народ, батька я знаю вже багато років. Вони працюють приблизно триста двадцять днів у році. Про ті дні, коли вони не зможуть працювати через відпустки або щось інше, вам повідомлятимуть заздалегідь, і тоді доведеться розраховувати на нашу машину з Накки.

— Мене це влаштовує.

— Я пошлю до вас працівника сьогодні в першій половині дня. Його звуть Давид Русин, і він уже в дорозі. Він проведе аналіз ситуації. Якщо вас не буде вдома, йому знадобляться ваші ключі і дозвіл на дослідження будинку від підвалу до горища. Він сфотографує будинок, ділянку та околиці.

— Зрозуміло.

— Русин має великий досвід, і ми подамо вам пропозиції щодо заходів безпеки. План буде готовий через кілька днів. До переліку послуг увійде сигналізація на випадок нападу, протипожежна безпека, евакуація і захист на випадок вторгнення.

— Добре.

— Ми хочемо також, щоб у разі надзвичайного випадку ви знали, що вам слід робити протягом тих десяти хвилин, поки до вас добиратиметься машина з Фісксетри.

— Так.

— Сигналізацію ми встановимо вже сьогодні надвечір. Але потім треба буде підписати контракт.

Закінчивши розмову з Драґаном Арманським, Еріка зрозуміла, що проспала. Вона взяла мобільний телефон, зателефонувала відповідальному секретарю редакції Петеру Фредрікссону, пояснила, що поранилась, і попросила його скасувати нараду о десятій годині.

— Ви погано себе почуваєте? — спитав він.

— Я розрізала ногу, — відповіла Еріка. — Придибаю, як тільки зможу.

Спершу вона сходила до вбиральні, що примикала до спальні. Потім наділа чорні брюки і позичила у чоловіка тапочку, в яку поміщалася забинтована нога, вибрала чорну блузу і прихопила жакет. Перш ніж витягнути з-під дверей спальні гумову заглушку, вона озброїлася балончиком із сльозоточивим газом.

Еріка повільно пройшла через будинок і увімкнула кавоварку. Снідала вона за кухонним столом, весь час прислухаючись до навколишніх звуків. Якраз коли вона наливала собі другу філіжанку кави, у двері подзвонив Давид Русин з «Мілтон сек’юриті».

Прийшовши пішки до Бергсґатан, Моніка Фігуерола зібрала своїх чотирьох співробітників на ранню ранкову нараду.

— Тепер у нас з’явилася часова межа, — сказала вона. — Наша робота має бути завершена до тринадцятого липня, коли почнеться суд над Лісбет Саландер. Це означає, що у нас є трохи більше місяця. Давайте переберемо все і вирішимо, що для нас зараз найголовніше. Хто хотів би почати?

Берґлунд відкашлявся.

— Блондин, який зустрічається з Мортенссоном. Хто він?

Усі закивали. Розмова почалася.

— У нас є його фотографії, але нам невідомо, де його шукати. Оголосити його в розшук ми не можемо.

— А Гульберґ? Має існувати якась історія, яку можна розкопати. Ми знаємо, що він був у Таємній державній поліції з початку п’ятдесятих років до шістдесят четвертого року, коли створили ДПУ/Без. Потім він зникає в тіні.

Фігуерола кивнула.

— Чи можна зробити висновок про те, що «Клуб Залаченка» — це якась структура, заснована в шістдесят четвертому році, тобто задовго до появи тут Залаченка?

— Мета, мабуть, була іншою… таємна організація всередині організації.

— Це було після Веннерстрьома. Тоді всі втратили розум.

— Свого роду таємна шпигунська поліція?

— Взагалі-то за кордоном є паралелі. У США в шістдесятих роках усередині ЦРУ створили особливу групу внутрішнього нагляду. Нею керував Джеймс Англетон, і вона мало не рознесла все ЦРУ. Хлопці Англетона були фанатиками і психами — вони в кожному співробітнику ЦРУ підозрювали російського агента. В результаті діяльність ЦРУ виявилася багато в чому паралізованою.

— Це лише розмови…

— Де зберігаються давні особові справи?

— Гульберґа там немає. Я перевіряв.

— А бюджет? Адже така операція повинна якось фінансуватися.

Продовженню дискусії перешкодила перерва на ланч, а Моніка Фігуерола перепросилася і пішла в спортзал, щоб спокійно поміркувати.

Еріка Берґер, накульгуючи, з’явилася в редакції «СМП» лише ближче до ланчу. Нога боліла так сильно, що вона взагалі не могла доторкнутися ступнею до підлоги. Дострибавши до скляної клітки, вона з полегкістю опустилася на стілець. Петер Фредрікссон поглянув на неї зі свого місця за центральним столом, і Еріка жестом запросила його зайти.

— Що сталося? — спитав він.

— Я наступила на скалку склянки, і вона встромилася мені в п’ятку.

— Як невдало.

— Так. Невдало. Петере, кому-небудь приходили нові дивні повідомлення?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Добре. Будьте насторожі. Мені треба знати, якщо довкола «СМП» відбуватиметься щось незвичайне.

— Що ви маєте на увазі?

— Боюся, що якийсь псих, який розсилає капосні повідомлення, вибрав мене на роль жертви. Тому мені треба знати, якщо ви раптом уловите, що відбувається щось дивне.

— Типу повідомлень, що їх отримала Ева Карлссон?

— Що завгодно незвичайне. Я вже отримала купу дурнуватих повідомлень, де мене звинувачують у найрізноманітніших речах і пропонують учинити зі мною різні розбещені дії.

Петер Фредрікссон спохмурнів.

— Як давно це триває?

— Два тижні. А тепер розповідайте. Що у нас буде завтра в газеті?

— Гм.

— Що означає «гм»?

— Хольм і керівник юридичної редакції стали на стежку війни.

— Он як. Чому ж?

— Через Юханнеса Фріска. Ви продовжили йому термін роботи і доручили готувати репортаж, а він не хоче розповідати про що.

— Він не має права розповідати. Це мій наказ.

— Він так і