Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Зрозуміло. Призначте на третю годину зустріч з юридичною редакцією, і я поясню їм ситуацію.

— Хольм дуже злий…

— А я дуже зла на Хольма, так що одне врівноважує друге.

— Він такий злий, що поскаржився до правління.

Еріка підвела погляд. Дідько. Мені треба братися за Берґшьо.

— Після обіду прийде Берґшьо, він хоче з вами зустрітися. Підозрюю, що це заслуга Хольма.

— Гаразд. О котрій годині?

— О другій.

Він почав переказувати денну доповідну записку.

Під час обіду до Лісбет Саландер зайшов доктор Андерс Юнассон, і вона відставила тарілку з тушкованими овочами. Він, як завжди, провів невеликий огляд, але вона відзначила, що він перестав вкладати у свої огляди душу.

— Ти здорова, — заявив він.

— Гм. Ти повинен тут щось зробити з їжею.

— З їжею?

— Ти не можеш організувати мені піцу або щось подібне?

— На жаль. Бюджет не дозволяє.

— Я так і думала.

— Лісбет, завтра ми детально будемо обстежувати твій стан…

— Зрозуміло. А я здорова.

— Ти достатньо здорова, щоб тебе можна було перевозити у в’язницю до Стокгольма.

Вона кивнула.

— Я, мабуть, зміг би потягнути з переїздом ще тиждень, але мої колеги почнуть дивуватися.

— Не треба.

— Справді?

Вона кивнула.

— Я готова. Адже це рано чи пізно має статися.

Він кивнув.

— Тоді добре, — сказав Андерс Юнассон. — Я завтра дам зелене світло для транспортування. Це означає, що тебе, очевидно, майже відразу перевезуть.

Вона кивнула.

— Можливо, це станеться вже на вихідних. Керівництво лікарні не зацікавлене в тому, щоб тебе тут тримати.

— Це зрозуміло.

— Е… значить, твоя іграшка…

— Вона буде в дірці за тумбочкою коло ліжка.

Вона показала.

— Гаразд.

Вони трохи посиділи мовчки, а потім Андерс Юнассон підвівся.

— Я мушу відвідати інших пацієнтів, які більше потребують моєї допомоги.

— Дякую за все. Я твоя боржниця.

— Я просто виконував свою роботу.

— Ні. Ти зробив значно більше. Я цього не забуду.

Мікаель Блумквіст увійшов до будинку поліцейського управління через вхід з Польхемсґатан. Його зустріла Моніка Фігуерола і провела у приміщення відділу охорони конституції. У ліфті вони мовчки скоса подивились одне на одного.

— Хіба це розумно, що я показуюся в поліцейському управлінні? — спитав Мікаель. — Мене може хтось побачити, і виникнуть питання.

Моніка Фігуерола кивнула.

— Тут ми проведемо лише одну нараду. Надалі будемо зустрічатися в маленькому офісі, який ми зняли на площі Фрідхемсплан. Відділ охорони конституції — невеликий самостійний підрозділ, який нікого в ДПУ/Без не хвилює. Ми розміщені на іншому поверсі, ніж решта СЕПО.

Він кивнув Торстену Едклінту, не обмінюючись з ним рукостисканням, і привітався з двома співробітниками, що напевне входили до слідчої групи. Ті відрекомендувалися як Стефан і Андерс. Мікаель зауважив, що жодних прізвищ не називалося.

— З чого почнемо? — поцікавився Мікаель.

— Як щодо того, аби почати з кави… Моніко?

— Дякую, із задоволенням.

Мікаель відзначив, що начальник відділу охорони конституції секунду повагався, перш ніж підвестися, принести кавник і поставити його на стіл, де вже були приготовані філіжанки. Торстен Едклінт, мабуть, гадав, що каву подаватиме Моніка Фігуерола. Мікаель також помітив, що Едклінт посміхнувся про себе, і розцінив це як добрий знак. Потім Едклінт посерйознішав.

— Чесно кажучи, я не знаю, як бути в такій ситуації. Напевне, присутність журналіста на робочій нараді в Службі державної безпеки — річ унікальна. Те, про що ми зараз будемо говорити, багато в чому є секретними відомостями.

— Військові таємниці мене не цікавлять. Мене цікавить «Клуб Залаченка».

— Але нам необхідно знайти певний баланс. По-перше, присутні тут співробітники не повинні називатися у вашій статті на ім’я.

— Гаразд.

Едклінт поглянув на Мікаеля Блумквіста здивовано.

— По-друге, ви не повинні розмовляти з ким-небудь із співробітників, окрім мене і Моніки Фігуероли. Що можна вам розповідати, вирішуємо ми.

— Якщо у вас довгий перелік вимог, вам слід було зачитати його вчора.

— Вчора я не встиг усе продумати.

— Тоді я вам дещо відкрию. Це, мабуть, перший і останній раз у моїй професійній кар’єрі, коли я повідомлятиму поліції зміст неопублікованого матеріалу. Отож, якщо скористатися вашими словами… чесно кажучи, я не знаю, як бути в такій ситуації.

За столом запала недовга мовчанка.

— Можливо, нам…

— А що, коли…

Едклінт з Монікою Фігуеролою заговорили хором, і обоє замовкли.

— Мені потрібний «Клуб Залаченка». Ви хочете висунути звинувачення «Клубу Залаченка». Тож і дотримуймось цього, — запропонував Мікаель.

Едклінт кивнув.

— Що у вас є?

Едклінт пояснив, що накопали Моніка Фігуерола та її хлопці, і показав фотографію Еверта Гульберґа разом з полковником-шпигуном Стіґом Веннерстрьомом.

— Чудово. Я хочу копію цієї фотографії.

— Вона в архіві видавництва «Олен & Окерлунд», — сказала Моніка Фігуерола.

— Вона на столі переді мною. З текстом на зворотному боці, — заперечив Мікаель.

— Гаразд. Дайте йому копію, — розпорядився Едклінт.

— Це означає, що Залаченка вбила «Секція».

— Вбивство і самогубство вчинила людина, що вмирає від раку. Гульберґ поки живий, але лікарі дають йому максимум кілька тижнів. У нього після спроби самогубства такі ушкодження головного мозку, що він уже в принципі овоч.

— Саме він ніс основну відповідальність за Залаченка, коли той перебіг до Швеції.

— Звідки вам це відомо?

— Гульберґ зустрічався з прем’єр-міністром Турбйорном Фельдіном через шість тижнів після прибуття Залаченка.

— Ви можете це довести?

— Так, за допомогою журналу відвідувачів Об’єднаної адміністрації міністерств. Гульберґ приходив разом з тодішнім начальником ДПУ/Без.

— Який уже помер.

— Але Фельдін живий і готовий про це розповісти.

— Ви що…

— Ні, я з Фельдіном не розмовляв. Це зробив дехто інший. Імені назвати я не можу — джерелу гарантована анонімність.

Мікаель розповів, як відреагував Турбйорн Фельдін на інформацію про Залаченка і як він сам їздив до Голландії та розмовляв з Янерюдом.

— Значить, «Клуб Залаченка» міститься десь у цьому будинку, — сказав Мікаель, показуючи на фотографію.

— Частково. Ми вважаємо, що це якась структура всередині організації. «Клуб Залаченка» не може існувати без підтримки ключових фігур усієї служби, проте ми вважаємо, що так звана «Секція спецаналізів» влаштувалася десь за межами будинку.

— Тобто виходить, що людина може значитися співробітником СЕПО, отримувати в СЕПО зарплату, а насправді звітувати перед іншим працедавцем.

— Приблизно так.

— Тоді хто в цьому будинку працює на «Клуб Залаченка»?

— Ми поки що не знаємо. Але у нас є кілька підозрюваних.

— Мортенссон, — запропонував Мікаель.

Едклінт кивнув.

— Мортенссон працює в СЕПО, а коли він потрібний «Клубу Залаченка», його увільняють від звичайної роботи, — сказала Моніка Фігуерола.

— Як таке можливе суто практично?

— Гарне запитання. — Едклінт злегка посміхнувся. — Ви не хотіли б почати працювати у нас?

— Нізащо в світі.

— Я жартую.