Читати книгу - "Відьма нелегкої поведінки, Олена Гуйда"

– Скоріше, один одному, – похмуро буркнув Ройс, зиркнувши по черзі на мене та на Брейта. 

Це точно. Мені ще досі погано, як пригадаю останнє тренування.

– А от це ви задушите в собі, дорогенькі мої. Задушите жорстоко і нещадно. Ви тепер відповідаєте головою один за одного. І якщо не зможете владнати ваші суперечки, то будете розбиратись за стінами Херенду, без статусу студентів.

Зблідли всі. І я, мабуть, також. Але ректора в цю мить був серйозний, як храмовик на поминках, та твердий, мов криця. Точно викине нас до бісової матері і не гляне навіть у наш бік.

– Буде… зроблено, – за всіх відповів Брейт. 

Дивно, як і зміг процідити слова крізь міцно стиснуті зуби. Він взагалі здавався камʼяним ідолом, а не живою людиною, настільки був напружений. І злий. Точно злий. Якщо він ці емоції не приборкає, то всі команді прийде кінець. Як-не-як, а він капітан. Це не обговорювалось.

– З вашого боку, я все ж вимагаю, аби ви виконали обіцянку і подбали про… – він на мить замʼявся, ніби поривався озирнутись в мій бік, але стримався і все ж промовив, – безпеку членів нашої команди.

Стрейт глянув суворо на Брейта, потім – на мене і, витримавши невелику паузу, все ж промовив:

– Спочатку, мені потрібно обговорити все з Мейв.

Зі… мною? Чому мені це вже не подобається? От взагалі не подобається.

– Звісно, лере Стрейте, – все ж промовила я, намагаючись ні на кого не дивитись.

Нічого доброго я там все одно не побачила б.

– Тоді всі вільні, крім лери Кас, – скомандував ректор.

Дуже цікаво. Чому мені здається, що це стосується нашої справи? І я навіть готова витерпіти ці спопеляючі погляди хлопців, що саме покидали кабінет.

– Є новини? – запитала, щойно двері зачинились і лишились наодинці.

– Дещо є, – кивнув ректор. – Тобі краще присісти, Мейв.