Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я дивлюся на Чумного Лікаря заплаканими очима. Він дивиться на мене, оцінює мою реакцію. Мені хочеться знати, що він бачить, бо сам я не знаю, що мені думати. Усе це відбувається зі мною через ту, кого я намагаюся врятувати.
В усьому винна Анна.
«Аннабель».
— Що? — питаю я, здивований наполегливістю голосу в голові.
«В усьому винна Аннабель Кокер, а не Анна. Це її ти ненавидів».
— Ейдене? — питає Чумний Лікар.
«А Аннабель Кокер померла».
— Аннабель Кокер померла, — повільно повторюю я, зустрічаючись поглядом зі стривоженим Чумним Лікарем.
Він хитає головою:
— Ви помиляєтеся.
— Для цього знадобилося тридцять років, — кажу я. — І це було зроблено не насиллям, і не ненавистю. Це було зроблено прощенням. Аннабель Кокер померла.
— Ви помиляєтеся.
— Ні, це ви помиляєтеся, — кажу я, дедалі впевненіше. — Ви сказали мені прислухатися до голосу в моїй голові, і саме це я роблю. Ви попросили мене повірити, що Блекгіт може перевиховати людину, і я повірив. Тепер і вам треба в це повірити, бо ви настільки засліплені тим, ким була Анна, що ігноруєте те, ким вона стала, а якщо ви не хочете прийняти те, що вона змінилася, то навіщо тоді все це?!
Він розчаровано копає черевиком грудку землі.
— Не слід було мені знімати маску, — гарчить він, підводиться й крокує в садок, сполошивши кроликів, що їли там траву.
Уперши руки в боки, він дивиться на Блекгіт, і я вперше розумію, що той володіє Олівером так само, як і мною. У той час як мені було дозволено втручатися та змінювати, він був змушений дивитися на вбивства, ґвалтування та самогубства; він бачив стільки брехні, що під нею можна закопати весь маєток. Він мав приймати будь-що, що приносив йому день, хоч яким би жахливим це не було. І йому, на відміну від мене, не дозволено вибачати. Так можна збожеволіти. І більшість людей на його місці збожеволіли б, якби не мали віру. Якби не вважали, що мета виправдовує засоби.
Неначе почувши мої думки, Чумний Лікар обертається до мене.
— Про що ви просите, Ейдене?
— Прийдіть об одинадцятій до озера, — твердо кажу я. — Там буде чудовисько, і я обіцяю, що це буде не Анна. Подивіться на неї, дайте їй шанс виявити себе. Ви побачите, ким вона є насправді, і побачите, що я правий.
Він невпевнений.
— Звідки вам це знати? — питає він.
— Бо я буду в небезпеці.
— Навіть якщо ви переконаєте мене, що вона перевиховалася, ви вже розв'язали загадку смерті Івлін, — каже він. — Правила чіткі: першого в'язня, котрий пояснить, хто вбив Івлін Гардкасл, буде звільнено. Це ви. Не Анна. Що ви можете на це сказати?
Я спинаюся на ноги, бреду до свого намальованого дерева й тикаю пальцем у вузли, у прогалини в тому, що я знаю.
— Я розв'язав не все, — кажу я. — Якщо Майкл Гардкасл планував застрелити свою сестру в дзеркальному басейні, навіщо він ще й отруїв її? Думаю, це зробив не він. Я вважаю, що він не знав, що в тому келихові була отрута. Я думаю, що отруту залишив хтось інший, на випадок, якщо Майкл не впорається.
Чумний Лікар зайшов за мною в приміщення.
— Це не дуже переконливо, Ейдене.
— У нас досі забагато питань, — кажу я, згадуючи бліде обличчя Івлін після того, як я врятував її в Сонячній кімнаті, а також як вона намагалася щось мені сказати. — Якщо цю справу закінчено, чому Івлін сказала мені, що Міллісент Дербі було вбито? Навіщо їй це?
— Можливо, Майкл убив і її теж?
— А який у нього був мотив? Ні, ми щось впускаємо.
— Яке саме «щось»? — питає він, починаючи вагатися.
— Я думаю, що Майкл Гардкасл мав спільника, який весь цей час не впадав у очі, — кажу я.
— Другий убивця, — каже він і на секунду замислюється. — Я пробув тут тридцять років і навіть не підозрював… Ніхто не підозрював. Не може бути, Ейдене. Це неможливо.
— У цьому місці все неможливе, — кажу я, гупаючи по намальованому дереву. — Існує другий убивця, я певний в цьому. Я не маю гадки, хто це може бути, а Міллісент Дербі, якщо я не помиляюсь, убили, щоб приховати сліди. Другий убивця замішаний у вбивстві Івлін не менше, ніж Майкл, а це означає, що вам потрібні дві відповіді. Якщо Анна назве Майклового спільника, цього вистачить, щоб її звільнити? — питаю я.
— Моє начальство не хоче, щоб Аннабель Кокер залишила Блекгіт, — каже він. — Не думаю, що їх можливо переконати в тому, що вона змінилася. Навіть якщо це вдасться, вони шукатимуть будь-який привід залишити її в ув'язненні, Ейдене.
— Ви допомогли мені тому, що мені тут не місце, — кажу я. — Якщо я не помиляюся в Анні, те саме стосується тепер і її.
Водячи рукою по лисій голові, він ходить взад-вперед і неспокійно зиркає то на мене, то на малюнок.
— Можу лише пообіцяти, що сьогодні ввечері я буду на озері неупереджений, — каже він.
— Цього достатньо, — кажу я та плескаю його по плечу. — Зустріньмося об одинадцятій біля елінгу, і ви побачите, що я правий.
— Дозвольте спитати, а чим ви до того займатиметеся?
— Я маю намір з'ясувати, хто вбив Міллісент Дербі.
54
Тримаючись дерев, я наближаюся до Блекгіту непобаченим, моя сорочка сира від туману, туфлі вкриті гряззю. До Сонячної кімнати лишається кілька кроків, я крадуся серед мокрих кущів і придивляюся, чи є в кімнаті який-небудь рух. Ще рано, але я не знаю ні коли прокидається Деніел, ні коли його вербує Срібна Сльоза. Заради безпеки я мушу виходити з того, що він і його шпигуни досі є загрозою, а це означає, що я маю діяти потайки, аж доки він не лежатиме лицем вниз в озері, і всі його інтриги не потонуть разом із ним.
Після своєї вилазки на світанку сонце кидає нас на поталу мороку, небо стає невиразно сірим. Я оглядаю клумби й шукаю спалахи червоного, натяки на пурпур, на рожеве або біле. Я шукаю за цим світом інший, яскравіший, уявляю Блекгіт запаленим, у короні з полум'я та в плащі з вогню. Я бачу, як палає
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сім смертей Івлін Гардкасл», після закриття браузера.