Читати книгу - "Леді Вольфрам , Анна Стоун"

– Це я маю сумнів? – жартома розгнівалася дівчина. - Ану вставай, - схопилася вона з крісла, - нема чого тягнути до завтра!

Розсміявшись їй у відповідь, Альбрехт теж підвівся. У кімнаті було достатньо місця, щоб вивчити деякі рухи. Шурхаючи сукнею, Рада вийшла на вільне від меблів місце. Альбрехт підійшов і став навпроти, на його обличчі з'явилася трохи розгублена посмішка.

- Одну руку поклади мені на спину, другу витягни вбік! - скомандувала дівчина.

Рада, лише одного разу глянувши на нього, зрозуміла. Їй довелося самій покласти його руку собі трохи нижче лопаток. Альбрехт помітно зніяковів, коли дівчина стала до нього дуже близько.

– Почнемо з повороту корпусу праворуч! Права нога вперед! – наказала Рада. Зробивши крок назад, вона трохи потягла його за руки. - Молодець! Тепер ліва нога назад!

Учень із Альбрехта був ніякий. Він завжди забував, якою ногою треба зараз ступати, і його рухи були надзвичайно скутими. Під час танцю він жодного разу не глянув їй у вічі. Його погляд блукав кімнатою, але тільки не на ній. Раду це трохи дивувало, адже сукня на ній була не настільки відвертою, щоб так реагувати.

Вона не розуміла, як така, на вигляд відкрита, людина може виявитися такою боязкою і сором'язливою. Адже вона пам'ятала, як він поводився протягом їхньої подорожі. Після пів години репетиції Рада не витримала і почала його дорікати.

- Альбрехт, що з тобою відбувається? У мене складається враження, що ти просто не хочеш займатися танцями! Ми ж із тобою друзі? Тоді чому ти так реагуєш на мене? Ал, відкинь усі свої комплекси і нарешті почни робити те, що я прошу!

Альбрехт ще більше зніяковів, і від цього його плечі опустилися. Відпустивши її руку, він пройшов до крісла та сів на підлокітник.

- Альбрехт, ти здаєшся? – розчаровано подивилася на нього Рада.

– Ні! Зараз перепочину та продовжимо! – похмуро відповів хлопець.

Дівчина за його тоном зрозуміла, що продовжувати йому не дуже й хочеться. Підійшовши, вона сіла поруч із ним на крісло. Повернувшись до нього, Рада поклала руки собі на коліна, замислившись.

- Знаєш, учитель з мене ніякий! Я й сама знаю лише пару рухів! Вивчити більше не встигла, мене вигнали зі школи, тож на випускному я не станцювала!

- Справа не в тобі! – повернув до неї обличчя Альбрехт. – Я дуже хочу, щоб ти була моїм учителем! Розумієш, мене досі не відпускає моє минуле життя. Сьогодні вночі мені наснилася Ада, моя наречена… Ми не встигли побратися – на місто напали і її вбили. І все це через мене! Каральний загін приїжджав за мною, але мене тоді не було, і вони знищили всіх! Що мені відповісти Кірту, коли він запитає про свою Поліну? Адже я дав йому слово оберігати її, доки він буде на війні! А сам утік!

– Кірт – твій друг? – поцікавилася Рада.

– Так! Незадовго до того, як піти, вони одружилися, я гуляв у них на весіллі! Це був чудовий час! Тоді в мене ще була мрія… така гарна, з волоссям, як пшениця. Сьогодні уві сні Ада дорікнула мені, що я її ніколи не любив і не згадую про неї… - розповів хлопець. – А так воно й було! Я погодився на заручини з нею не через велике кохання, а аби забути цю мрію. Не згадую… Забув…

Рада з жалем подивилася на друга, прикусивши нижню губу. Тепер, коли вони не танцювали, він спокійно міг дивитися їй у вічі.

– Тобі треба сходити до храму та помолитися! Минуле не повинне заважати сьогоденню! - дівчина взяла його за руку. – Я хочу, щоб у тебе було все гаразд, коли я поїду!

Через деякий час Рада знову повернула розмову до танців. Вони вирішили продовжити репетицію до десяти, але незважаючи на пізню годину, пробули в камінній залі до одинадцятої. За вікном зовсім стемніло. Дощ притих, і тепер краплі не стукали по шибках. Після кілька годинних репетицій тіло боліло в обох. Особливо руки. А вони вивчили лише кілька рухів. З вальсом Раді було легше, вона мала про нього уявлення.

Тиждень щоденних репетицій не пройшов даремно. До приїзду вчителя вони вже перестали наступати один одному на ноги та вивчили основні рухи. Тож викладачеві залишилося довести їхні навички до досконалості.