Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Гей, то нелегка робота!

Соліст задавав ритм пісні, не дбаючи про слова, а решта підспівували хором:

Гей, то нелегка робота!

Невільники співали голосно, з удаваною веселістю, та роль безтурботних мисливців давалася їм нелегко. Їхні серця страждали і безжурна пісенька розвеселити їх не могла. Та Саймону було байдуже, його «хлопці» співали голосно, виглядали веселими, йшли без зайвих зупинок — поки що йому від них більше нічого не було треба. Навівши порядок із чоловіками, Легрі взявся за жіночу половину.

— Ну, голубко, — сказав Саймон, повертаючись до Емілі й кладучи свою важку огидну руку на її ніжне плече, — ще трошки — і ми будемо вдома.

Емілі затремтіла, проте відразу побороти зуміла і не виказала її. Вона лише ще більше притиснулася до мулатки, як до рідної матері. Коли Легрі лаявся, Емілі тремтіла зі страху, та їй здавалося, що краще б він її побив, аніж терпіти його масний погляд і отакі доторки до свого тіла.

І вона недаремно боялася їх — у Легрі на неї був особливий план.

— Ти ніколи не носила сережок? — запитав Легрі Емілі, торкаючись брудною рукою її делікатного вушка.

— Ні, господарю, — тихо-тихо відповіла Емілі, тремтячи з голови до ніг і не піднімаючи на нього очей.

— Ну потерпи, приїдемо додому, я тобі подарую диво-сережки, ти тільки будь мені розумницею! Не бійся, ти у мене не працюватимеш, заживеш по-панськи…

Від віскі Легрі дещо подобрішав, та й те, що дорога підходила до кінця, також його гріло. Ось він побачив удалині огорожу своєї плантації.

Його маєток колись належав одному заможному панові, який облаштував його зі смаком, не шкодуючи грошей. Після смерті цього джентльмена Саймон придбав його маєток за дурні гроші, бо покійний нажив боргів і не встиг їх сплатити. Саймон не дбав про вигляд маєтку і про його добротний стан, тож не дивно, що через декілька років усе тут стало занедбане, як буває із кожним маєтком, де немає хорошого ґазди.

Газон перед будинком за старого власника був обсаджений декоративним живоплотом із жасмину і жимолості, а тепер він заріс бур’янами по коліна, а живопліт розрісся навсібіч. Частина газону коло конов’язі була витоптана кінськими копитами. Просто під ногами валялися діряві відра, об’їдені качани кукурудзи та інше сміття. Квітник, який раніше буяв рідкісними рослинами, тепер заріс бур’яном. Скло оранжереї було побите, на її поличках, покритих зеленим мохом, стояли глечики, а з них замість квітів стирчали засохлі патички.

Було тут одне місце, яке з часів господарювання старого власника майже не змінилося — це живий коридор зі струнких ясенів, обвитих плющем. У цю алею і повернула Саймонова бричка, а за нею услід пройшли і його нові невільники. У кінці алеї вони побачили двоповерховий, красивий колись будинок, типовий для цих місць. Він був оперезаний широкими верандами, на які виходили двері усіх кімнат. Ґанок тримався на цегляних опорах. Але будинок був також у жахливому стані. Частину вікон було наглухо забито дошками, на інших перекошено звисали віконниці, а у решті було побите скло. Повне запустіння!

Подвір’я було звалищем розколотих бочок, поламаних ящиків, повалених дерев, соломи, тичок і дошок.

З-за хати на стукіт коліс брички із гавкотом вибігли чотири люті пси, і якби вчасно не вибігли слуги, то закутим невільникам ніхто б не позаздрив.

— А цих цуценят я тримаю про всяк випадок, якщо якийсь дурень надумає утікати, — попередив Легрі, гладячи псів. — Вони у мене научені негрів ловити. Не встигнете за огорожу вибігти, як загризуть! Добре це запам’ятайте!.. Ну, Сембо, доповідай, як справи у маєтку? — звернувся він до слуги-обідранця, який улесливо крутився коло господаря.

— Краще не буває, господарю.

— Квімбо! — покликав Легрі такого самого ланця, який із усіх сил старався потрапити своєму панові на очі. — Ти виконав усе, що тобі було наказано?

— Ви ж мене знаєте, господарю. Все зроблено!

Сембо і Квімбо були старшими робітниками на плантації. Саймон видресирував їх так само, як своїх бульдогів, от вони й були такі ж самі запобігливі та люті.

Зазвичай вважається, що негри-наглядачі куди лютіші, деспотичніші, ніж білі, яких призначено на таку саму роботу. Та це лише тому, що негри нетямущі, затуркані люди. На такі вади приречені усі пригноблені раси, а не лише чорна. Раб завжди стає тираном, коли доривається до влади. Легрі був одним із тих рабовласників-деспотів, який утримував порядок у своїх володіннях, нацьковуючи одних працівників на інших. Усі його негри завжди «дружили проти когось», оббріхували, зводили наклеп, підставляли таких самих, як вони. Ця система працювала. От наприклад, Сембо і Квімбо ненавиділи один одного лютою ненавистю і конкурували, старанно вишукуючи недоліки в роботі один одного. Таким чином, у Саймона був повний штат навуходоносорів.

Маєток Легрі розташовувався далеко від інших, тому товариства йому тут бракувало. Але ж людина мусить із кимсь спілкуватися, тож він і заприятелював зі своїми старшими підопічними. Та для них у цьому приятелюванні не було нічого доброго, бо вони самі накликали біду один на одного.

Ось вони обидва стоять перед нами, як два яскраві підтвердження того, що погані, люті люди гірші за звірів. Вони дуже схожі між собою грубими рисами обличчя, сповненими заздрості і злості поглядами, гортанними хриплими голосами, брудним довгим волоссям. Вони обоє дуже неохайні, чим прегарно вписуються у навколишнє запустіння.

— Сембо, — сказав Легрі, — відведи цих хлопців у селище. А ось цю красуню я привіз тобі. — Він зняв пута з мулатки і штовхнув її на Сембо.

Мулатка із жахом відскочила від Сембо.

— Що ви, господарю! У мене залишився чоловік у Новому Орлеані!

— Забудь про нього. Ось твій новий чоловік! І щоб без фокусів. Ану марш із ним! — крикнув Легрі, замахуючись на жінку батогом.

— А ти підеш зі мною, — звернувся він до Емілі.

Бідна дівчина зі страху втратила дар мовлення.

В одному з вікон дому промайнуло озлоблене жіноче темне обличчя, а коли Легрі відчинив двері з веранди до однієї з кімнат, із дому долинув розгніваний жіночий голос, але слів ніхто не розібрав.

— Мовчи! Я роблю те, що хочу!

Сембо погнав нових рабів у селище.

Серце у Тома стислося, коли він побачив дві вулички злиденних халабуд, де жили негри. Вони були розташовані далеко від панського будинку. Том був розбитий — він сподівався, що йому виділять хатинку, хай маленьку і бідну, але якусь таку, де можна буде відпочити після роботи, де можна буде прибити поличку для Біблії. Але те, що він побачив, можна було