Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"

Кац відчув, як у шлунок повільно просочується кислота. У нього було дві виразки, одна загоїлася, а друга кривавила, а все через таких сучок, як ця. Аптекар заплющив очі і тому не побачив, як його помічник вирячився на чоловіка в синьому костюмі й окулярах із золотою оправою, що наближався до віконця рецептурних ліків. Не побачив він і того, як Ральф, старий гладкий охоронець (Кац платив йому жалюгідні копійки, але все одно про це гірко шкодував — його батько ніколи не потребував жодних охоронців, але його батько, сто чортів йому в печінку, жив у часи, коли Нью-Йорк був містом, а не злодійським кублом), раптово вийшов зі звичної летаргії й потягнувся до пістолета, який висів у нього на стегні. Кац почув крик якоїсь жінки, але вирішив, що вона просто побачила розпродаж усієї продукції «Ревлон». Він був просто змушений влаштувати розпродаж «Ревлона», бо той поц Доленц з того боку вулиці переманював його клієнтів, збиваючи ціни.

І поки стрілець, наче фатум, невблаганно наближався до віконця, аптекар думав тільки про Доленца й цю сучку, яка верещить на тому боці дроту, уявляючи, як гарно вони б обоє виглядали, якщо їх роздягнути, обмазати медом і посадити на мурашник під палючим сонцем пустелі. Два мурашники, для НЬОГО і для НЕЇ. Блискуче! Він думав про те, що гірше вже не буде, просто нема куди гірше. Його батько був так рішуче налаштований на те, аби його син наслідував його приклад, що відмовився платити за будь-яку освіту, крім фармакологічної. Тож Кац пішов стопами свого батька, і сто чортів у печінку старому, бо, поза всіляким сумнівом, зараз була найпринизливіша мить у його житті (й без того сповненого принизливих митей), в житті, через яке він дочасно постарів.

Нижче падати вже було нікуди.

Принаймні так він думав, заплющивши очі.

— Якщо ви зайдете, пані Ретбурн, я видам вам дюжину таблеток валіуму по п'ять міліграмів. Вас це влаштує?

— Цей чоловік нарешті почав думати головою! Господи, нарешті! — І вона повісила слухавку. І все. Ані тобі «дякую». Нічого, коли вона відвідає ту ходячу пряму кишку, яка величає себе її лікарем, то приповзе до нього, Каца, навкарачки й лизатиме йому носаки черевиків від «Гуччі», ладна буде мінет йому зробити, ладна буде…

— Пане Кац, — якимось неприродно задиханим голосом сказав його помічник. — По-моєму, у нас проб…

Черговий крик, слідом за яким прогримів постріл, і Кац так різко підскочив, що на якусь мить йому здалося, ніби серце, востаннє потужно стукнувши у грудях, зупиниться назавжди.

Розплющивши очі, прямо перед собою він побачив очі стрільця. Кац опустив погляд і помітив у кулаці в чоловіка пістолет. Глянувши ліворуч, він побачив, що охоронець Ральф обережно тримає одну руку й дивиться на злодія виряченими очима, які, здавалося, от-от вилізуть із орбіт. Ральфів власний пістолет тридцять восьмого калібру, який він сумлінно носив усі вісімнадцять років служби в поліції (і з якого стріляв лише в підвальному тирі 23-го відділку. Сам він стверджував, що двічі витягав зброю на службі, але хтозна, чи так це було насправді?), зараз валявся розтрощений у кутку аптеки.

— Мені потрібен «Кефлекс», — без виразу сказав чоловік із очима стрільця. — Багато. Зараз. І без РЕКСЕПТА.

Якусь мить Кац міг тільки витріщатися на нього з роззявленим ротом. Серце глухо гупало в грудях, шлунок перетворився на казан киплячої кислоти.

І це він думав, що гірше вже нікуди?

Невже він так вважав?

15

— Ви не розумієте, — нарешті спромігся видушити з себе Кац. Власний голос здався йому якимось не таким, але нічого дивного в цьому не було: рот наче перетворився на фланелеву сорочку, а язик став шматком ватину. — Кокаїну тут нема. Це не ті ліки, щоб видавати їх коли зама…

— Я не сказав «кокаїн», — зауважив чоловік у синьому костюмі й окулярах із золотою оправою. — Я сказав «Кефлекс».

«Мені здалося, що ви так сказали», — ледь не бовкнув Кац цьому божевільному мамзерові, але вирішив не провокувати. Він чув, що деякі аптеки грабували заради «спіду», «бензиків», купи інших штук (у тому числі дорогоцінного валіуму пані Ретбурн). Але щоб пограбували заради антибіотика — це, може, перший випадок в історії.

Голос його батька (сто чортів йому в печінку, старому козлові) наказав негайно перестати трястися й витріщатися, а таки почати щось робити.

Але що робити, він придумати не міг.

Озброєний чоловік щось йому простягнув.

— Швидше, — наказав грабіжник. — Я поспішаю.

— С-скільки вам? — спитав Кац. Кинувши побіжний погляд через плече бандитові, він не повірив власним очам. Тільки не в цьому місті. Та виглядало все так, наче відбувається насправді, от у чому штука. Невже пощастило? Кацові таки справді пощастило? Таке можна зразу записувати в Книгу рекордів Ґіннесса!

— Не знаю, — сказав чоловік із пістолетом. — Стільки, скільки влізе в кошіль. У великий кошіль. — А тоді без попередження різко обернувся, і знову прогримів постріл із пістолета, затиснутого в нього в кулаці. Якийсь чоловік завив. Вітринне скло розлетілося на друзки, засипавши осколками тротуар і проїжджу частину. Скляний дощ зачепив кількох перехожих, але обійшлося без серйозних поранень. В аптеці Капа пронизливо закричали кілька жінок (і чоловіків теж). Хрипко завила сигналізація. Покупці в паніці кинулися до дверей, надвір. Чоловік із пістолетом знову повернувся до Каца обличчям. Його вираз ні на крихту не змінився: в ньому читалося те саме моторошне терпіння (втім, не безмежне), як і від самого початку, коли бандит тільки зайшов у аптеку. — Швидко роби, як я кажу. Мені ніколи.

Кац ковтнув слину.

— Так, сер, — сказав він.

16

На шляху до прилавка, за яким тримали дієві настоянки, у верхньому лівому кутку крамниці, стрілець побачив вигнуте свічадо й одразу ж гідно його оцінив. Зробити таке випукле дзеркало в теперішньому світі Роланда було б не під силу навіть найдосвідченішому ремісникові. Хоча були часи, коли такі речі — та й багато іншого з того, що він бачив у світі Едді та Одетти, — можна було виготовити. Залишки таких дзеркал він бачив у тунелі попід горами, та й у інших місцях… релікти, не менш старовинні й загадкові, ніж валуни друїтів, що часом траплялися в місцях появи демонів.

Призначення дзеркала він також зрозумів.

Трохи запізно помітивши рух вартового — Роланд досі відчував катастрофічний вплив лінз, які носив Морт, на його бічний зір, — він,