Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

обурення та неприйняття. Корінь усіх тогочасних проблем Британії вона вбачала «у зростаючій владі держави над особистістю, в занадто великому втручанні уряду в життя приватних осіб, у завеликому бюрократизмі». І багато хто згоджувався з нею. Тетчер поступово ставала однією з найпомітніших фігур у Консервативній партії, лідером її найконсервативнішого крила.

1974 року консервативний уряд Хіта програв велику битву з профспілками — загальнонаціональний шахтарський страйк. Це була найбільша перемога британських тред-юніонів за всю історію країни. «Хто править країною: уряд чи натовп?» — патетично вигукував Хіт. Він пішов на дострокові парламентські вибори, сподіваючись отримати від нації мандат з надзвичайними повноваженнями для «оздоровлення» ситуації. Але консерватори зазнали нищівної поразки — вперше в історії лейбористи здобули абсолютну більшість місць у парламенті. Невдаха Хіт мусив залишити посаду не лише прем’єра, а й лідера партії.

Консерватори переживали свої «Канни», і декілька провідних лідерів відмовилися очолювати «розбите військо» в цей момент. Лідером Консервативної партії стала Марґарет Тетчер — виключно «завдяки своїй хоробрості та відвазі», за словами Гарольда Вільсона. Всі оглядачі згоджуються — ані на рік раніше, ані на рік пізніше перемога Тетчер була б у принципі неможливою. Людина з глухої провінції, що не мала жодних родинних та дружніх зв’язків у колах британської політичної та економічної еліти, так і не змогла на той час стати для неї своєю. А до того ж ще жінка. Жінка, яка посягнула на те, аби очолити найконсервативнішу партію в найконсервативнішій країні Європи. Газета «Санді Телеграф» дала нищівну характеристику новому лідерові консерваторів: «Пані Тетчер досить гарненька жінка, трохи провінційного типу, з милим ротиком, приємними зубами і великими круглими очима, як у ляльки. Вона схожа на коробку з цукерками, перев’язану блакитними стрічками з двома блискучими бантиками». За два століття перед тим, коли Катерина II захопила російський престол, більшість тогочасних аналітиків теж уважала її абсолютно випадковою особою при владі й передрікала, що її правління довго не триватиме і, звичайно ж, не вирізнятиметься нічим особливим. Проте вже тоді журналіст Герберт Сміт усвідомив історичне значення обрання Тетчер лідером партії: «Це рішення, можливо, найрадикальніший поворот Консервативної партії, який вона робила будь-коли за свою багатовікову історію. Й принесе цей поворот їй або тріумф, або загибель».

Як «хвора людина» одужала

Зрозуміло, що одного разу завоювавши лідерство в партії, Тетчер з рук його вже не випустила. А позаяк протягом XX століття лейбористи та консерватори постійно змінювали одні одних при владі у Британії й лідер партії-переможниці автоматично ставав прем’єр-міністром, то Тетчер просто мусила рано чи пізно очолити «уряд Її Величності». Й це сталося 4 травня 1979 року, після того, як консерватори взяли реванш над лейбористами на чергових парламентських виборах. Уперше в історії Європи на чолі уряду стала жінка, а в Британії почалася епоха Тетчер, яка тривала 11 років 6 місяців і 19 днів.

Тетчер прийняла Британію далеко не в «найліпшому порядку». За три десятиріччя — з 1945-го по 1975-й — частка колишньої «майстерні світу» у світовому промисловому виробництві зменшилася рівно вдвічі: з 10 до 5 відсотків. Її обійшли й переможена у Другій світовій Західна Німеччина, і Франція; британська економіка ставала дедалі відсталішою порівняно з іншими країнами, що стрімко розвивалися, якість британських товарів не підвищувалася, й вони ставали неконкурентоспроможними на світовому ринку. Величезним ударом для Британії став крах її найбільшої в історії світу імперії, який відбувся саме в ці десятиріччя. Причому проблема була не тільки економічно-політична, а й психологічна. Комплекси, які отримали тоді мільйони британців, до болю нагадують нинішні російські «плачі Ярославни» з приводу «розпаду великої держави, яку всі у світі поважали». «Британія вже занадто мала, щоб бути левом, але все ще занадто велика, аби бути кішкою», — гірко жартували мешканці Туманного Альбіону. Треба було шукати нове місце країни у світі, а тим часом у сусідніх столицях Британію дедалі частіше називали «хворою людиною Європи», подібно до того, як за століття перед тим охрестили Оттоманську імперію, яка переживала надглибоку внутрішню кризу. Хоча, як уже згадувалося, лейбористи та консерватори постійно чергувалися при владі, у країні встановився своєрідний «соціалістичний консенсус». Більшість консерваторів не наважувалася піддавати сумніву основні положення «демократичного соціалізму» лейбористів. Відтак прибічники вільного ринку вели лише щось на кшталт ар’єргардних боїв зі своїми соціалістичними опонентами. Роль держави в усіх сферах життя неухильно зростала разом із часткою націоналізованої власності, податки та інфляція ставали дедалі вищими, а ефективність економіки — дедалі нижчою.

І саме Тетчер зупинила цей «соціалістичний наступ» і організувала потужний контрнаступ. Нова керівниця британського уряду поставила перед своєю командою чітке завдання: максимально обмежити втручання держави в життя суспільства. А за рахунок цього дати простір вільній ініціативі людини, звільнивши її від дріб’язкової опіки з боку держави, й водночас повернути державі традиційний авторитет і владу у принципових питаннях суспільного життя. Епоха Тетчер — це час, коли після 30-річного панування колективістських цінностей у Британії на перший план стала висуватися значущість людської особистості, вільної, але й відповідальної за все, що відбувається в суспільстві. «Ми повинні знизити податки, — проголосила Тетчер. — Податки на заробітну плату, податки на заощадження, податки на талант… Ми знизимо податки так, що люди зможуть більше жити для себе, для своїх родин, самі будувати своє майбутнє». Й Тетчер справді зробила це. Її економічна політика базувалася на ідеях неомонетаризму Мілтона Фрідмана та його Чиказької школи. Найголовнішим пріоритетом нового уряду став суворий контроль над грошовою масою заради приборкання інфляції. Для цього було різко зменшено всі статті витрат державного бюджету (крім витрат на оборону) й суттєво скорочено, причому не на рівні завдань, а на ділі, кількість державних службовців. Особливо гостре невдоволення в багатьох британців викликало скорочення державних витрат на житлове будівництво й «обрізання» бюджетів місцевих органів влади, здійснене урядом Тетчер. Втручатися у справи бізнесу Тетчер вважала можливим лише у крайньому випадку. Єдиним винятком із цього правила стала її послідовна й жорстка боротьба проти будь-яких монополій, як державних, так і приватних. Зокрема Тетчер зробила все, щоб зруйнувати вже практично створену в попередні десятиліття лейбористами за майже повного непротивлення консерваторів державну монополію на освіту та