Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
• Зведення новин
Сили АТО обороняють Новосвітлівку й Хрящувате, почали зачищати від терористів Іллірію, Малоніколаївку, Станічно-Луганську, Ясинівку та Землянку.
Крім того, сили антитерористичної операції знищили декілька одиниць техніки бойовиків і захопили дві бойові машини десанту, повідомляє прес-центр АТО.
«Також, в ході наступу, знищено дві установки БМ 21 «Град», з яких російські найманці вели обстріл як позицій сил АТО, так і жилих будинків мирних українців», — заявляє прес-центр АТО
• У районах Донецька, Луганська й Іловайска тривають бої, напруженою залишається ситуація в районі Савур-Могили. Про це повідомляє організатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейсбук.
«Сили АТО продовжують наступальні дії за низкою напрямків. Тривають боєзіткнення у районах н.п. Донецьк, Луганськ, Іловайськ, напружена ситуація залишається в районі Савур-Могили», — пише він.
«Іде зачистка підрозділами сил АТО н.п. Станиця Луганська, Малоніколаєвка, Іллірія, Землянка», — повідомляє Тимчук, тоді як прес-центр АТО повідомив, що зачищають ще й Ясинівку.
• За добу в зоні антитерористичної операції загинули 5 українських військових і 21 отримав поранення. Про це на брифінгу у четвер повідомив речник РНБО Андрій Лисенко.
22 серпня 2014 року
• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»
22 серпня 2014 року. Це як сезон злив у літню пору року. Спочатку тобі подобається дощ. Свіжість, заспокійливий шум. Спека змінюється настанням прохолоди в кінці кінців. Але під час регулярних опадів апатія приходить неминуче. За декілька днів безперебійно падаючої води все остогидне до свербіння в голові. Так і в нас. Сезон обстрілів. Добрий десяток разів за добу. Щастя, що маємо де сховатись. З моменту нашого заселення в магазин минуло вже більше ніж доба. «Улюблена» яма не один раз уже надавала прихисток від смерті. Підлі снаряди постійно човгають по небу в очікуванні слушного моменту для атаки. Тільки розслабишся, даш слабинку — уже летять назустріч. Але такий варіант з нами не проходить. Умить засікаємо цю каверзу та сміло стрибаємо до ями.
— В яму!
Це святе гасло. Якщо вибухи лунають далеко і не чутно ніяких криків побратимів, то можна й не поспішати спускатися. Але якщо раптом міна або снаряд із вереском залетить десь поряд — уже не до комфорту. За сходи ніхто навіть не думає. Шугаємо в яму як до води.
— Успели?
— Так. Все нормально...
— Хорошо кладут, п****ы. Только б в машину не попали. А то я им устрою донецкую кончину. Будут помнить меня до гроба!
— А «Лєрмонтов» де зараз?
— У себе, мабуть, у будинку.
— А хтось із вас був там узагалі? Як там?
— Да нормально все! Кровать есть, кухня с туалетом тоже. И подвал вроде тоже нормальный.
— Тільки людей дуже багато як на один будинок. Цікаво, як вони там містяться? У голові не вкладається.
— Да я не думаю, что «Лермонтов» там надолго задерживается. Ему постоянно свербит где-то повоевать...
Слава Богу, обстріл закінчився без втрат. Виходжу на дорогу, щоб оцінити масштаби розрухи. Поламані, перекошені, роздроблені дерева. Паркани... То не паркани — решето. Дорога встелена хвостами мін, як грибами в лісі. Але наша машина ціла. «Камаз» може бути спокійний.
Щось дуже дивно. Майже обід, а «Лєрмонтов» ще ні разу до нас не виходив. Ніякого завдання не давав. Може, образився? Може, не хоче більше нас брати зі собою? А може, захворів?
Так. Усе! Не гаю часу. Берусь за чищення гранатомета. Потрібно постійно це робити. Навіть коли зброя чиста, усе одно потрібно її чистити. У нашому батальйоні дуже легко визначити відповідальність бійця — по його зброї. Вона є дзеркалом бійця. Обличчям воїна. Ставлення до своєї зброї формує твоє ставлення до всього, що відбувається на війні.
• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»
Я хотів би розповісти кілька епізодів із історії 79-ї бригади. В одне з чергувань мені подзвонив заступник 79-ї бригади, мій друг, я буду називати його підполковником Юрою. Він доповів, що їм негайно необхідна допомога штурмової авіації, задача якої — знищити вогневі позиції і броньовану техніку противника. Що і було виконано. Однак досягти успіху не вдалося. Прямо над бригадою було збито «шахтарями» відразу два СУ-25, літаки навіть нічого не встигли зробити! Льотчики катапультувалися, після чого командуванням АТО нам було доведено: авіація до нас більше не прилетить, поки ми не приглушимо засоби ППО противника. Хоча збиті вони були, я більш ніж певен, засобами ППО з території Росії. І це була на той час остання підтримка авіації в інтересах 79-ї бригади, на жаль.
Ще один героїчний випадок, про який хочеться розповісти, — про невідомих, на жаль, хлопців 79-ї бригади. Увечері на мене вийшов командир однієї із рот і доповів, що він бачить рух з боку Росії, до 10 танків. Я негайно доповів у штаб сектора. Відповідь була наступною: «Ми не можемо нічим допомогти: наша артилерія не дістає». Так я і передав ротному, запитавши : «Що будеш робити?» Він відповів: «Даю бій». Оскільки я знав про катастрофічне становище із боєприпасами, запитав, що у нього є. На що отримав відповідь, що є один снаряд до зброї Д-30, ну, і дрібниці: РПГ, срілкотня— і все. Ви розумієте, які були хлопці?!... Мені було дуже соромно, що я не можу їм допомогти, я ще кілька разів ходив доштабу сектора із проханням, у якому мені відмовляли. Зате щопівгодини мені телефонували зі штабу і запитували, як проходить бій, на що я відповідав, як робот: «Там люди гинуть з одним снарядом, а ви їх відволікаєте. Дзвонити їм не буду, допоки вони самі не передзвонять», — і чекав. Зранку мені подзвонили. Доповіли про наші втрати і що один танк знищено, інші пішли у бік Донецька. Ви уявляєте, я прізвище офіцера навіть не пам’ятаю. І журнали бойових дій, на жаль, були знищені разом із нашим кунгом в результаті артилерійського обстрілу штабу сектора, який здійснювався з території Росії близько третьої години ночі 21 серпня 2014 року. А в журналах дати, прізвища, час. Не можу собі пробачити, що такі документи втрачено.
Ще один подвиг офіцера 79-ї бригади, ніким не описаний. Це був майор Сергій Грецький. Він хотів виручити свою бригаду, що перебувала в складному становищі,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська», після закриття браузера.