Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Ти нічого так і не зрозуміла? — шипить він мені в обличчя. — Мені начхати, що ти думаєш, я хочу, бл*ть, щоб ти підписала папери й зробила так, як хочу я. У мене вже є покупець, і він не має наміру чекати, поки ти зрозумієш, що я тут не жарти жартую, Олесю.

Він усаджує мене на диван, а сам нервово крокує кімнатою туди-сюди. А в моїй голові думки крутяться, як шестерні.

Все це не може бути правдою, як я могла так жорстоко помилятися у ньому? Як не зрозуміла, що за вовк завжди прикидався вівцею? Я так і не навчилася розумітися в людях? Чи він тільки зараз став таким? Може, мій відхід від нього до Андрія, знову до людини, яку він ненавидить, зробив його таким?

У мене так багато питань у голові, що стає з кожною секундою все важче контролювати себе. Це не те, про що мріє кожна жінка, взагалі не той сценарій, де ти думаєш, що кохання чоловіка зможе змусити його приймати тебе такою, яка ти є навіть тоді, коли від нього йдеш. Але ми ніколи з ним не обговорювали, що наші стосунки до смерті, я ніколи не говорила Алексу, що кохаю його.

Тепер починаю сумніватися у своїй адекватності, тому що зараз, щоб вибратися із цього замісу, варто робити будь-які спроби для порятунку, а я аналізую.

Не хвилююся за Дашу, садок справді хороший і її ні з ким не відпустять. Там є охорона, а вихователі абикому дитину не віддадуть. Не хвилююсь за Андрія, адже їжаку зрозуміло, що я пішак, а він ферзь, який ходить, де йому хочеться, і робить, що йому захочеться. А ось що може бути зі мною?

— Сашко, він тебе в порошок зітре, коли дізнається, чим ти тут займаєшся, — намагаюся налякати Алекса, адже Заремського і справді варто було б боятися. Він впливовий, у нього є гроші, що може бути більш жахливо, ніж ці аргументи?

— Ніко, спустися вниз і зустрінь нотаріуса, він уже під'їжджає, — Алекс навмисне ігнорує мій коментар і, уважно вивчивши щось на своєму телефоні, звертається до секретарки.

Через хвилину ми залишаємося вдвох. Я навіть не знаю, що говорити або що зробити, але для Алекса це явно шанс сказати мені щось варте уваги. Він так метушиться, ніби прийде Апокаліпсис і йому треба встигнути зробити важливу заяву, але він мовчить.

Мені раптом стає настільки незручно з ним перебувати разом, що я ковзаю по дивану.

— Ти з нею спиш? — зізнаюся, не дуже цікаво, але тишу варто було чимось заповнити.

— А ти спиш з Андрієм, на мою думку, ми квити, — байдуже відповідає Алекс і підходить ближче до мене. Його погляд стає нечитаним, наче людину підмінили. Я більше не можу йому довіряти, залишається лише соромитися чи навіть боятися.

— Так, твоє кохання до мене, мабуть, сильніше, ніж я думала, — з неприкритим сарказмом відповідаю.

— Я і не переставав тебе кохати, ти сама все зіпсувала і не дала мені можливості завоювати тебе. Ти відчувала тільки почуття вдячності та якоїсь довбаної дружби, а це не те, чого я від тебе хотів, — він оцінювально розглядає мої ноги та усміхається якійсь своїй непристойній думці.

— Тобі потрібен лише завод? — переводжу тему з наших стосунків.

Мені не подобається його раптово хтивий погляд, тому інстинктивно відтягую сукню, шкодуючи, що не одягнула сьогодні джинси.

— Лише? Він дуже дорогий Андрію, потрібно хоч щось забрати у нього, якщо тебе не вийшло. Хоча ти знаєш, зараз мені здається, що я був з тобою надто м'яким, мабуть, ти любиш, коли об тебе витирають ноги.

— Нічого в тебе не вийде, я не річ, щоб передавати мене з рук у руки, — твердо відповідаю я і вдаю, що мені не страшно.

Але Алекс нічого не говорить, а лише хмикає і підходить впритул до мене. Відстань між нами настільки маленька, що всі мої невидимі бар'єри б'ють на сполох, немов у фільмах, коли вмикається сигналізація і все світиться та пищить.

— Це ми зараз перевіримо, — шепоче мені в обличчя і грубо розсовує мої ноги. — Ти думаєш, не зможу змусити тебе бути моєю?

— Ти з глузду з'їхав? — істерично відштовхую його.

Але він не слухає мене — тримає за ноги й намагається поцілувати. Я ухиляюся від його обличчя, але нічого особливо не виходить, адже він чоловік, він все ж сильніший і думає, що все може.

— Відпусти мене! — кричу я.

Стає так страшно, що страх починає потроху паралізувати моє тіло. Я ніколи не була в таких ситуаціях і зовсім не розумію, що потрібно робити. Одне знаю точно: потрібно брикатись і бити його ногами, наскільки це можливо.

— Алексе! Будь ласка, відпусти мене. Ні!

Він відкидає мене на диван і навалюється зверху, гадки не маю, навіщо йому все це, але роблю останні спроби порятунку — кусаю його за щоку, і це дає хоч якусь затримку його намірів, але ненадовго.

Алекс, завивши від болю, трохи відхиляється і, потираючи однією рукою щоку, другою б'є мене по обличчю, та так, що в очах зірки сиплються. Від удару мене відкидає назад на диван.

На якийсь час я втрачаю орієнтацію, і моє тіло розслабляється. Чоловік, скориставшись цією слабкістю, перевертає мене на живіт, задираючи до пояса сукню, і намагається зняти трусики.

Можливо, через моє становище йому важко це зробити, і якісь лічені секунди він порається зі мною, промовляючи якісь вульгарні речі, які хоче зі мною зробити, а в моїй туманній голові проноситься ряд думок. Одна з них: “Що дасть той факт, що він мене зґвалтує?”.