Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Вітю, ти там на балконі ні об що не вдарився?.. – Співчутливо поцікавилася дружина. – Ти ж малювати ніфіга не вмієш, як на таке хоча б звичайні люди купляться, не кажучи вже про магів?

– Не сперечаюся, зображувальне мистецтво – не мій коник, – кивнув я, – але це, по-перше, будуть не пейзажі з натюрмортами, а схема закляття. А по-друге – це не вигадувати, а змалювати з моєї нової, фотографічної пам'яті. Це ж як під копірку.

– Хазяїне, а це справді гарна ідея?.. Якщо старий Парамон правильно зрозумів, ти хочеш записати для Каргіних заклинання рівня Архонта. І вже точно не чорнилом. Ти вже знаєш, скільки?..

– Літри чотири десь, – безтурботно посміхнувся я, – з твоєю допомогою та моєю регенерацією все має бути класно, не хвилюйся!

– Чотири літри чого?.. – Почала було Даша та осіклася. Мабуть, склала в голові нашу обідню розмову, після якої мене осінило, і ніж у моїй руці, на якій ледве встигли підсохнути залишки «трапези» водяного. – Вітю, твою ж матір… А можна хоча б один тиждень без покалічення?!

***

У кабінеті сиділа людина. Вона читала один з сотень паперів, що стосами лежали на її столі і чесно намагалася розібратися в юридичних хитросплетіннях. З кожним абзацом трясовина правових термінів затягувала людину дедалі глибше. Так що дзвінок, що пролунав, вона сприйняла, як порятунок. Номер був невідомий, але інакше й не могло бути. Людина зняла слухавку.

– Здрастуйте, пане Невідомий.

– Здрастуйте, пане Незнайомець.

– Поспішаю вам повідомити, що кипарис ми зрубали. І залишили валятись у саду, на жаль. Не було під рукою робітників для транспортування, так би мовити.

– Сподіваюся, ці садові клопоти не завдали вам зайвих незручностей, пане Незнайомцю? – Трохи стурбовано запитав голос на тому кінці дроту.

– Ні, пане Невідомий, що ви. Пара подряпин не береться до уваги. Я в строю.

– Радий це чути. – Людина, яка сказала це в мікрофон свого смартфона, відкинулася в кріслі і повільно, стомлено, заплющила очі. – Дякую. Це… Це було важливо.

– Я знаю, пане Невідомий. – Серйозно відповіли людині з іншого кінця дроту. – Мені також це було важливо. До зв'язку!

– До зв'язку, пане Незнайомцю.

Людина поклала смартфон на стіл і відправила мислений поклик за двері, де знаходилася його секретар.

– Викликали, пане Гао? – До кабінету негайно увійшла чарівна китаянка, на зосередженому обличчі якої відбивалася готовність до будь-яких доручень.

– Руолан, на сьогодні ти вільна. Іди додому та передай своїй матері радісну новину. Вбивця її улюбленого племінника мертвий. Дубровський виконав обіцяне.

– Добре. Дякую, дядько… – Низько вклонилася дівчина. І тільки відполірована до дзеркального блиску підлога бачила в її очах сльози полегшення.

– А на мене ще сьогодні чекає одна поїздка. Потрібно відвідати старого друга.

***

Георгій Марков стояв посеред особняка покійного Олімпіуса Бореаса, дивився на труп, що вже почав розкладатися, і відчував відразу кілька емоцій. Найяскравішим почуттям була прикрість, що переходить у лють. Тому що Маркови завжди тримають своє слово! І він, заступник голови клану, особисто обіцяв старому знайомому безпеку на території, яку клан Маркових давно вже вважав практично своєю. Бо не було на ній достатньо активного та зухвалого гравця, який наважився б посягнути на гостя дітей Чорнобога. А вийшло, що слово не стримано. В Україні з'явився хтось, кому авторитет Маркових, мабуть, до одного місця.

Це викликало цікавість, ще одну емоцію. Особа мага, що знищив Олімпіаса, поки що була вкрита мороком таємниці. Численні ушкодження внутрішніх органів грека були викликані магією Повітря з виразним присмаком божественного – це відчувалося ще на підході до особняка покійного. Звіт взятих із собою у цю поїздку магів-сенсорів лише підтвердив очевидне.

Але хто?.. Така сильна Відмітина, здатна допомогти вбити Адепта того ж Повітря?.. Це був мінімум Принцип… І хто ж із старших богів всесвітнього пантеону обдарував невідомого вбивцю?.. Сусаноо? Тор? Зевс? Ні. Сандерер із їхніми найсильнішими чаклунами – як на долоні. Так, будь-який з еліти грецького клану громовержців з радістю стер би в порошок ренегата та зрадника батьківщини. Але слід ... Чортовий слід божественної магії! Невже Цар Олімпу обдарував якогось новачка своїм Принципом? Бо у старих і більш-менш відомих членів клану Сандерер жодних подібних Знамень не спостерігається. А ті, що є, не залишили б від мертвого Адепта навіть пилу.

То ж греки, хай і зі скрипом, але відсуваються. Скандинави чи японці?.. На прямолінійних жителів півночі це не дуже схоже, та й немає з ними жодних конфліктів вже давненько... А ось азіати... Япошки собі на умі і завжди настільки ревно охороняли таємниці своїх кланів, що навіть про їх членів нічого не відомо, крім імені та рівня їх глави. Але якщо Араші[1] надіслали свого вбивцю по душу Олімпіасу – Маркови безсилі. Тягатися з цими таємничими монстрами, що самотужки знищили ворожий, не найслабший китайський клан за пару днів – собі дорожче. Звісно, ​​Маркови здобудуть перемогу. Два Архонти Темряви, один з яких має Плащ Чорнобога – страшна сила. Але теоретична втрата своїх найкращих бійців та можливе поранення перших осіб – дуже дорога ціна за пам'ять про знайомця Георгія.