Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

Тимур

Я не розумію, випадково ми зустріли Марину, чи вона умисно за мною стежила. Але тенденція мені абсолютно не подобається. Як і те, що вона намагається всіляко привернути мою увагу і натякає на наші колишні стосунки.
Беру за руку сина Люди. І роблю вигляд, наче Марини в магазині і зовсім немає.
- Отже, у твоєї дівчини є дитина, - хмикає Марина, яка все так само стоїть недалеко від нас.
- А що тут такого? - я знизую плечима.
- Раніше ти був категорично проти дітей.
- Я і проти шлюбу був, - відповідаю. - Але як бачиш люди змінюються.
- Тільки не ти, Тимуре.
Вона нарешті залишає мене у спокої, бо також йде в примірочну.
- Ходімо посидимо, - кажу малому. - Там у вазочці здається є цукерки.
Хлопчик киває. Щось розповідає мені про свій садочок. Я машинально відмічаю, що логопед з ним працює погано. Треба поговорити з Паличем, щоб не тягнув гроші з Люди, а займався з малим на совість.
В голові у мене зовсім інше. Люда в червоному мереживі. Її молочно біла шкіра, сріблясте волосся, і пишні форми… Я не можу не думати про неї. Чи така ж ніжна її шкіра на дотик, як здається?
Арсен смикає мене за рукав, бо я очевидно його зовсім не слухав.
Я ніколи особливо не спілкувався з дітьми. Так, у мене була племінниця віку Арсена - Женя, але, оскільки Нік довідався, що в нього є дитина, лише кілька місяців тому, уся сім'я тільки починала пізнавати дівчинку. Женя багато говорила, і тепер я переконався, що й Арсен теж той ще базіка.
- Я щось задумався, - кажу малому. - Не виспався. А як тобі спалось на новому місці?
- Нолмально. Лячно було лише ледь-ледь, - відповідає Арсен. - А можна мені ще цукелку?
- Бери звісно, - погоджуюсь я.
Буде хоч чимось зайнятий рот. Не те щоб я не хотів знайти спільну мову з дитиною. Але я і правда не знав, як себе з ним поводити.
Страждаючи від безсоння більшу частину ночі, я багато думав про шлюб Люди.
Як їй подолати втрату коханої людини? Я підозрював, що я - вочевидь не той чоловік, з яким вона зможе і захоче будувати нові стосунки. Я стану для неї чимось на кшталт трампліна, який допоможе їй усе почати заново. Я переконував себе, що так буде краще для нас обох.
Я дійсно не планую одружуватись найближчим часом. Все що мене цікавить це кар'єра. А отже я не можу давати Люді ніяких надій. І водночас - мене тягне до неї.
І знову мене відвідала швидкоплинна думка, що вся ця вигадка із заручинами - жахлива помилка, але в будь-якому разі я упораюсь. Пізно змінювати плани.
Люди виходить з примірочної червона мов рак. Вона проходить повз мене, шпурляючи мені на коліна комок червоного мережива. Воно ще тепле, чи мені так здається? Я як той маніяк ледве втримуюсь від бажання аби не нюхати білизну. Напевно вона пахне тепер Людою.
- Купи, - каже і хапає сина на руки. - Ми почекаємо в кафе!
Який гедзь її вкусив, я уявлення не маю.
Але покірно підходжу до каси, і кажу дівчині:
- Будь ласка, ще п'ять комплектів в цьому розмірі різного кольору, - і посміхаюсь.
Я просто мушу побачити кожен з них на Людмилі. Як це зробити? Щось придумаю.
Те що я не планую на ній одружуватись, не означає, що ми не можемо стати коханцями. Зрештою ми й так для всіх люди заручені.
Все, про що я можу думати далі, це вчорашній поцілунок. Мені просто необхідно знову поцілувати Люду. Правду кажучи, варто попрактикуватися, перш ніж нам доведеться цілуватися на очах у найближчих друзів і родичів. Нам ще належить переконати всіх, що між нами справжнє кохання. Хіба що мої брати знають правду, але я збирався переговорити з ними до весілля, щоб не виникало непорозумінь.
Повз мене проходить Марина. Я вже давно встиг про неї забути.
- У тебе не наречена, а справжнє бидло! - каже дівчина. - Уявлення не маю, як тебе так занесло до неї в ліжко.
Вона покидає приміщення. Я ж потроху починаю тямити, що сталось. Дівчата посварились там. Треба негайно йти до Люди і розпитати деталі.
Я швидко розраховуюсь за покупку. Беру пакунок. Як я міг не проконтролювати ситуацію? Чому витав десь в хмарах? Це ж було очевидно - Марину переповнюють ревнощі. Цікаво, що такого їй там наговорила Люда?
І чи не погіршую я своє становище? Треба поговорити з нареченою, аби вона не поводилась занадто агресивно. Вона здається аж надто сильно ввійшла в роль.
А може це справжні ревнощі? Та ні. Люда, яка заборонила навіть цілувати себе без крайньої потреби не може мене ревнувати. Отже, я так само нічого не розумію. Йду рішуче до кафе, яке ми проходили недавно, і Люда обіцяла сину купити там морозиво.
І справді вони сидять за столиком. Перед обома велетенські креманки. Люда виглядає майже спокійно. Може все й не так страшно, як я собі явив? Принаймні втішати мою наречену потреба немає. Вона не плаче. А методично працює ложкою, поїдаючи десерт так, ніби перед нею найлютіший ворог.

Люда

Не знаю, що на мене найшло. Але ця фіфа, що так багато докладала зусиль, щоб мене зачепити, свого досягла. Вона мене роздратувала настільки, що я обізвала її сушеною таранькою без цицьок. І натякнула, що Тимур полюбляє більш пишні форми.
Уявлення не маю, що саме він там полюбляє. Але ефект від фрази був розривний.
Марина пообіцяла мене знищити. Після чого я пішла геть.
Серце все ще колотиться. Я їм морозиво, аби зняти стрес. Хто казав, що буде легко?
Але щось мені підказує, що у Тимура ще чимало шанувальниць, які хочуть поквитатись з тією, що в їх розумінні без п'яти хвилин законна дружина. Вони вважатимуть, що я їх обійшла.
- Не хочеш пояснити що сталось? - питає Тимур, підійшовши до нас.
- Нічого не сталось, - відповідаю я. - Дівчата трішки не поділили самця.
- Ти сильно образила Марину?
- Турбуєшся про неї? - мені знову стає якось їдко неприємно. Я не маю права його ревнувати. Але все одно відчуття, що я порівняно з Мариною як бруд на кросівках не полишає.
Ну якщо посудити логічно, то я дійсно не рівня їй. Марина спадкоємиця великого і бізнесу. Вона з дитинства жила в розкоші. Напевно витрачає на свій макіяж щодня більше, ніж я на оренду квартири. І по ній видно цю доглянутість, красу, створену косметологами. В той час як я - вдова в боргах.
- Турбуюсь про свою посаду, - трішки різкувато каже Тимур. - Марина член ради директорів, якщо ти забула, - він сідає за столик. - І я б не хотів загострювати ситуацію, а цього не минути, якщо між вами будуть конфлікти.
- Якщо чогось і не минути - так це конфліктів, - відповідаю я, облизуючи ложку. - Єдиний спосіб їх уникнути - відновити стосунки з нею.
На обличчі Тимура з'являється страждальний вираз.
- Якби я хотів з нею зустрічатись - я б не сидів зараз тут.
- Ну ось бачиш..
- Люд, будь ласка, будь з нею тактовніше. Вона скоро перебіситься і вгамується.
- Як хочеш, - я киваю. Хоча моє роздратування нікуди не поділось.
А що якщо у них ще залишились якісь почуття? Та яка мені справа до цього має бути?
Знову облизую ложку, тому що морозиво в ній розтануло і текло назад в креманку.
І ловлю на собі погляд Тимура. Він так уважно дивиться на мої губи.
Відразу згадую поцілунок. Що я відчула тоді? Спершу справжній захват.
Тимур занадто красивий і мужній. Його неможливо не хотіти. Але піддаватись цьому пориву - повне безглуздя. Я прив'яжусь до нього, а потім контракт закінчиться. І я залишусь з неврозом, розбити серцем і самотня.
Я вже одного разу пройшла цей шлях. Більше не хочу. Я хочу зберегти своє серце. Захистити себе. Заради сина.
Тому напевно я вчора і відчула страх. Хотілось з одного боку ще більше дистанціюватись від Тимура. Але як це зробити, коли він буквально заворожує своїм поглядом. Роздивляється мене. Я теж у відповідь втуплююсь на його губи. Вони ідеальні. Чуттєві. Аж занадто пухкі для чоловіка.
В животі щось пурхає. Певно всім відомі метелики.
- Ми прийшли по босоніжки, - нагадую я собі. І Тимуру заодно. Бо ці переглядини ні до чого хорошого точно не приведуть.
- Ви доїли? - оживляється Тимур.
- Так.
Він оплачує чек. Це неочікувано приємно. В моєму житті ще такого не було. Щоб чоловік за все платив. В нашій сім'ї фінансами завідувала переважно я. Тож і гаманець з грошима був завжди у мене. Розумом я усвідомлювала, що витрачаю гроші зароблені мною і чоловіком. Але якщо бути відвертою, то і заробляв він значно менше мене.
Зараз же відчуваю себе дуже дивно.
Ми йдемо на поверх з взуттям. Потім Арсену за обновками.
Тут Тимур мене знову дивує. Він не скупиться на дитину. І якщо мені ми придбали лише одяг на вихід, то Арсену майже повністю оновлюємо гардероб. На мої заперечення, що хлопчику є в чому ходити, і він скоро виросте, а отже великої потреби купувати нові футболки, шорти і сорочки немає, Тимур лише відмахується.
Здається, йому простіше витратити гроші на покупки, ніж якось шукати спільну мову з Арсеном.
У фіналі Тимур навантажений пакетами. Ми ж сином йдемо поруч, при цьому Арсен тягне в руках велику машинку, яку мимо хіть купив йому Тим.
Така щедрість справила на мене враження. Тож я хочу якось віддячити Тимуру. Приготувати бодай смачну вечерю, а не те, що готує його кухарка. Я не хочу сказати, що вона погано готує. Але все одно - я теж можу зробити це для нас. Від мене має бути якась користь в домі.