Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

Салон магмобіля теж знав кращі часи. Темно-коричнева шкіра потріскалася, у кутках затерлася, ставши чорною та втративши характерні лінії. Але погляди у спину змусили мене скоріше сісти у салон.

Вальтрікс зачинив двері. Замок з грюкотом став у правильне положення. Я посовалася на сидінні, влаштовуючись зручніше, а поглядом стежила за охоронцем, який обійшов магмобіль та сів за кермо. Кіра влаштувалася на багажі та причепурювалася, наче звичайнісіньке звірятко. Тільки її хитрі очі не дозволяли забути, що у цього створіння гострий язичок та розум.

Озирнувшись, я побачила, що адміністраторка вийшла на ґанок. До неї вже підійшли дві жіночки, а третя тільки бігла вулицею, притримуючи хустинку на голові. Вони безсоромно дивилися на мене та тихо розмовляли.

Магічний двигун зафиркав, потім гримнув і нарешті розмірено загуркотів. Він не дозволив мені налаштуватися та підслухати жінок. А Вальтрікс взагалі одним рухом підняв складаний дах магмобіля.

Я відвернулася і подивилася на свої руки. 

Так, мені здавалося, що моя подорож буде простішою.

- Не звертайте уваги, - Вальтрікс вправно вивернув кермо та направив транспорт до виїзду з містечка.

- Не звертаю, - зітхнула я.

- Брешете, - посміхнувся охоронець. - Ви надто сильно переймаєтеся.

Я повністю повернулася у кріслі, дивлячись на профіль чоловіка:

- Здається, у моєму становищі це виправдано. Ви самі сказали, що за мною можуть полювати вбивці.

- Можуть, - Вальтрікс дивився на дорогу. Його руки лежали на кермі. Магмобіль, не дивлячись на свій вік і стан, під його керуванням плавно та впевнено рухався вперед. - Але зараз ви переймаєтеся не через вбивць. Вам не сподобалися погляди тих жінок. Адже наскільки я пам’ятаю, ви очолюєте Фонд боротьби з домашнім насильством.

- Ви правильно пам'ятаєте, - я обійняла себе руками за плечі: - Це Дорайн вам сказав?

- Ні, - Вальтрікс трохи примружився, ніби бовкнув зайвого, але приховувати не став: - Професійна звичка. Я завжди намагаюся дізнатися якомога більше про моїх замовників.

- То що ж не так з моєю роботою? - я з викликом глянула на співрозмовника. Дорога обіцяла бути складною та довгою. Тому нам дійсно доведеться хоч трохи поговорити.

- З нею усе так, - хитнув головою Вальтрікс, все ще не дивлячись на мене. - Просто у Моріоні про таке не чули.

- Сумніваюся, - тихо фиркнула я і відвернулася до вікна. Вальтрікс хвилину мовчав, а потім все ж промовив:

- Про домашнє насильство чули. І жінки, і діти, а інколи і чоловіки. Ось тільки гадки не мають, що з ним можна боротися, і що в Ізаріді є цілий Фонд.

Закусивши нижню губу, я дивилася на поля, які розкинулися за містом. На далекі вітряки, які виділяли магію з повітря та конденсували її у спеціальні артефакти-накопичувачі. Небо знову затягнули хмари. І пощастило ж мені приїхати у найвологішу країну континенту у сезон злив!

- Може ви щось чули вночі?

Запитання Вальтрікса змусило мене здригнутися. Усі думки вилетіли з голови, залишивши тільки питання.

- Про що ви?

Охоронець стурбовано глянув на мене:

- Про вашу валізу. Усі речі були наскрізь мокрі. Може, ви відчули чиюсь присутність чи дію магії?

- А, ви про це, - я навіть озирнулася, глянувши на свій багаж. Потім хитнула головою: - Наче, ні. Я б точно помітила чужу присутність. А от магію…

Я задумливо потерла перенісся. Вальтрікс почекав, що я продовжу, але заговорив сам:

- На жаль, я теж нічого не відчув. І у мене є лише два припущення. Це або хтось з адміністрації, або дощ.

- Я помітила б, що усі речі мокрі ще перед сном, - обурилася я. Вальтрікс кивнув, наче розумів це і без моєї вказівки.

- Тому, залишається хтось з адміністрації.

- А ви впевнені, що у готелі більше нікого не було? - поставила я питання, скосивши очі на охоронця. Він мав спокійний та розсудливий вигляд, чим змусив і мене трохи розслабитися.

- Я особисто зазирнув в усі приміщення, - сказав він. - Це моя робота.

- Тоді все дуже дивно, - я вперла лікоть у бильце дверей, відчуваючи вібрацію магмобіля, і поклала на долоню щоку. Знову подивилася на поле, яке закінчувалося рівною лінією дерев з пожовклим листям.

- Вибачте, - раптом дуже тихо промовив Вальтрікс. Я здивовано глянула на нього. - Я повинен вас захищати. Більше я не допущу такої помилки.

- Та все ж нормально, - зніяковіла я від серйозності чоловіка. - Лише папери зіпсувалися.

- Цього разу все обійшлося, - погодився Вальтрікс. - Але наступного може бути гірше. Будьте уважною, міс ат Нарі. Я повинен доставити вас живою і неушкодженою!