Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Хлопче, буде краще, якщо ти сам поясниш, звідки взявся, – запропонувала Зеліна, сліпуче усміхаючись. – Тут зачеплено мою честь, тому церемонитися з тобою я не буду. Ти ж не хочеш, щоб тобі залізли в голову і покопирсалися в брудній білизні твоєї підсвідомості?

– Я маг! – гордо повідомив принц.

– Справді? Як цікаво! А я богиня. Отже, ми уважно слухаємо.

– Руда? Ха-ха-ха! Яка нісенітниця! Ха-ха-ха! Я був у всіх храмах, і ніде… Ой!

– Що, мармурові статуї трохи відрізняються від оригіналу? – з розумінням кивнув Марк. – Я теж спочатку не вірив, а Лін то й взагалі уявляла богів зовсім по-іншому. Добрих богів, я маю на увазі. Таких правильних і благородних до нудоти. А наша богиня з Храму Життя любить чорний гумор, чоловіків і матюкатися. До речі…

– Мене хочуть вбити, я тікав, не міг уявити дім, використав формулювання «в безпечне місце», впізнав її, подумав – усе, вигляд сам собою, це звичка, – на одному подиху випалив Його Високість.

Лін пильно подивилася на принца, розмірковуючи, прикидається він чи дійсно схвильований до глибини душі. Імператорський спадкоємець ще жодного разу не глянув привітно… Як звір якийсь, чесне слово! Але ж про Арголіна по всій імперії ходять розповіді одна дивніша за іншу, чого тільки варта історія з танцівницями.

– Слухай… те, Ваша Високосте, – звертання з вуст Марка прозвучало як глузування, на щоках принца загорівся легкий рум'янець, – а ви самі зрозуміли, що сказали? Я б попросив… Лін, як ти кажеш? Простими словами для простих людей?

Той не встиг відповісти.

– Й далі вважаєш себе людиною? – без краплі уїдливості запитала богиня. – Я поясню. Зазвичай портал створюють, використовуючи спогади про місце, куди хочеш потрапити, але в такому випадку потрібна концентрація уваги. Інший варіант – формулювання, тобто прокручування в голові не візуального образу, а словесного опису бажаного пункту призначення. Цей спосіб надійніший, адже з часом змінюється все, однак ідеальні формулювання занадто великі, іноді займають десятки сторінок. Або, як у випадку нашого гостя, вони елементарні – якщо описують унікальне місце.

– Зел, ти читала клуську енциклопедію? – не втримався від шпильки Марк. – Мені здавалося, для цього у нас є Лін.

– Я знаю принципи магії, – парирувала Зеліна. – На відміну від деяких, кого не цікавить нічого, крім чужих спідниць.

Чарівниця встала з дивана і пройшлася кімнатою, намагаючись зібратися з думками. Його Високість, отрута, переслідування, зовнішність імператора… Висновки напрошувалися не найприємніші.

– Арголіне, – вона зауважила, що принц не обурився настільки фамільярному звертанню, – чому ти думаєш, що твій батько хоче тебе вбити?

На хлопця було шкода дивитися. Він опустив очі, вчепився у підлокітники і вжався у крісло.

– Чому це ти… – почала Зеліна, але метаморф застережливо похитав головою.

– Лін не кидає слів на вітер. Згадай, як хлопчик тут з'явився і що розповів.

– Я не хлопчик! – підскочив принц і знову опустив плечі.

– На дівчинку теж не схожий. Чи я чогось не знаю?

– Зел! – обурено смикнув богиню Марк. – Ти що мелеш?

Вогняна куля зірвалася з долонь Арголіна, але зупинилася за пів чеша [9] від Зеліни і неквапливо погасла, розсипаючи довкола холодні іскри.

– Ах, який гарячий парубійко! – захоплено вигукнула богиня. – Мені це подобається. Нарешті в моєму нудному житті з'явилося щось нове.

– Зел! – Марк не знаходив слів. – Припини! Для тебе він занадто молодий!

– Ревнуєш?

– Намагаюся тебе напоумити!

– Ой, як цікаво!

Чарівниця м'яко поманила принца до виходу:

– Ходімо, їхня сварка надовго, а нам є про що поговорити.

– Куди зібралися?!

Руде волосся зметнулося хвилею, а наступної миті богиня застигла в дверях, показуючи, що грудьми стане, але нікого не випустить. У буквальному сенсі – Його Високість, який встиг підвестися і зробити кілька кроків, ошелешено закліпав, побачивши навпроти свого носа вищезгадану частину тіла.

– Це не сварка, а спосіб перевести розмову в звичний у нашому домі тон. Думаєте, ваше сумне співчуття і кислі обличчя комусь потрібні? Лін, шмарклі витиратимеш пізніше і не в моїй присутності! Тобто не шмарклі, а ці, як же їх… жалісливі… ні, задушевні розмови. І не дивись на мене як на людожерку, хлопче! Та не стрибай, Високосте, це не тобі, ти тримаєшся хвацько, тільки рот закрий і слину витри, досить із мене одного слинявого… Марку, ти образився? Ну і Рех з тобою!

– Зеліно…

– Що – Зеліно?! У себе я розмовляю як хочу, і тобі це прекрасно відомо, чарівнице ти наша не чарівна. Подумаєш, татко не любить! Ось мій колись мене так любив, що я людей досі ненавиджу! Питання в іншому – треба б допомогти без п'яти хвилин королю пережити його весілля і сходження на трон. Хто за?

– Після завтрашнього дня будуть інші, Зел, – м'яко нагадала богині Лін. – Треба дізнатися причину ставлення Малдраба. Колись він по-справжньому любив… любив Арголіна.