Читати книгу - "Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі"

КОЗІМО. Чи слід призначати їм платню?

ФАБРІЦІО. Так, але не більше, ніж це потрібно на корм коневі, адже, якщо ви обтяжите підданих витратами, вони почнуть нарікати. Тому необхідно оплатити коня і витрати на його утримання.

КОЗІМО. Якою повинна бути чисельність вашої кінноти і як би ви її озброїли?

ФАБРІЦІО. Ви переходите до іншого предмету. Я скажу про це свого часу, коли поясню вам, як повинна бути озброєна піхота, і як її треба готувати до бою.

Книга друга

ФАБРІЦІО КОЛОННА. Коли набір солдат скінчено, їх необхідно озброїти; для цього варто знати, яку зброю використовували древні, й обрати найкращу. Римська піхота ділилася на важкоозброєну і легку, яка звалася велітами. Цим словом називали всіх піхотинців, озброєних пращами, луками і дротиками; для захисту велика частина їх носила шолом і круглий щит на руці; билися вони попереду і в деякому віддаленні від важкої піхоти, озброєння якої складалося з шолома, що прикривав голову до плечей, лат, які захищали тіло до колін, наручників, наголінників і щита завдовжки у два ліктя і шириною в лікоть, окуті зверху і знизу залізним обручем для кращого захисту від ударів і для запобігання тертя його об землю. Для нападу служив меч довжиною у півтора ліктя, який воїни носили біля лівого боку, і кинджал, який прикріплювався до правого. В руці вони тримали метальний спис, названий pilum, який вони пускали у ворога на початку бою.

Такою була римська зброя, і з нею вони завоювали світ. Правда, деякі стародавні письменники приписують римлянам, крім названої зброї, ще інше, саме — довгу піку, схожу на рогатину, але я не розумію, як може воїн, який тримав в руці щита, діяти ще й важким списом. Метати його обома руками не можна, тому що цьому заважає щит, а якщо кидати його однією рукою, нічого не вийде, тому що піка надто важка. Крім того, при битві в зімкнутому строю піка марна, так як тільки солдати першої шеренги у мають достатній простір для того, щоб як слід розвернутися; бійці, які стоять в наступних шеренгах, зробити цього не можуть, бо властивість бою, як я покажу це далі, вимагає безперервного змикання рядів; це теж незручність, але все ж таки незрівнянно менша, ніж розімкнутий строй, що являє явну небезпеку.

Тому всяка зброя, довша двох ліктів в зімкнутому строю, марна: якщо ви озброєні списом і хочете його метати обома руками, то, навіть допускаючи, що щит цьому не заважає, ви не зможете вдарити ним ворога, що вступив з вами в рукопашний бій; якщо ви берете піку однією рукою, щоб в той же час прикритися щитом, ви можете тримати її тільки напереваги, і тоді вона наполовину стирчить ззаду і солдати в наступних за вами рядах не дадуть вам нею працювати. Найімовірніше, що у римлян або зовсім не було цих пік, або вони ними майже не користувалися. Прочитайте в історії Тита Лівія опис знаменитих битв, і ви побачите, що про піки він згадує тільки в найбільш рідкісних випадках, але постійно говорить про те, як солдати, кинувши свої дротики, хапалися за мечі. Тому залишимо ці піки в стороні і, говорячи про римлян, будемо вважати меч знаряддям нападу, а щит та інше озброєння — знаряддями захисту.

Греки для оборони озброювалися не так важко, як римляни, а під час нападу покладалися більше на списи, ніж на мечі, особливо македонська фаланга, списи якої, так звані сариси, були в десять ліктів завдовжки і дозволяли їй проривати ворожі ряди, замикаючи в той же час свій стрій. Деякі письменники згадують ще про щити у македонян, але з причин, про які вже сказав, я не можу зрозуміти, як вони могли діяти сарисами і в той же час користуватися щитом. Нарешті, в описах боротьби між Павлом Емілієм і македонським царем Персеєм, наскільки я пам’ятаю, нічого не говориться про щити, а тільки про сариси і про те, з якими труднощами далася перемога римським легіонам.

Усе це наводить мене на думку, що македонська фаланга нічим не відрізнялася від сучасної бригади швейцарців, вся сила і міць якої полягає саме в піках.

Шоломи римської піхоти були прикрашені пір’ям, що додавало війську величного вигляду, прекрасний для друзів і грізний для ворогів. Кіннота в найдавніші часи Риму носила тільки круглий щит і шолом — іншої оборонної зброї не було; для нападу служили меч і довга тонка піка з одним тільки переднім залізним наконечником. З такою зброєю вершник не міг прикриватися щитом, а в сутичці піки ламалися, і бійці залишалися беззбройними і беззахисними. Згодом для кінноти встановилося те саме озброєння, як і для піхоти, але тільки щити у них були чотирикутні і меншими, ніж у піхотинців, а піки товщі і окуті залізними ланцюгами з обох кінців, тож коли одне вістря ламалося, інший кінець ще годився.

З цією зброєю, піхотною і кінною, римляни завоювали весь світ, і за очевидними плодами їхніх походів можна з повною ймовірністю припустити, що краще споряджених військ не було ніколи. Про це часто свідчить у своїй історії Тит Лівій, який при порівнянні римських військ з ворожими виражається так: «Але римляни своєю доблестю, досконалістю зброї і військовою дисципліною були сильнішими». З цієї причини я більше говорив про озброєння переможців, ніж переможених.

Тепер я хотів би сказати про озброєння наших сучасних військ. Для оборони піхоті даються залізні лати, а для нападу — спис завдовжки в дев’ять ліктів, названий списом; збоку прикріплений меч з кінцем більш заокругленим, ніж гострим.

Таке звичайне озброєння нинішньої піхоти. Тільки у небагатьох є лати, що захищають спину і руки, а шоломів немає зовсім; у цих частин замість пік є алебарди, тобто древко завдовжки в три лікті із залізним наконечником у формі сокири. У піхоті є також фузилери; вогнем своєї зброї вони виконують те ж завдання, що й стрілки з лука і пращники давнини. Озброєння це винайдене німецькими народами, особливо швейцарцями; вони бідні, але цінують свою свободу і тому як раніше, так і тепер змушені захищатися від владолюбства німецьких князів, яким багатство дає можливість тримати кінноту, яка для швейцарців через їхню бідність недоступна.