Читати книгу - "Небратнi"

відреагує на появу настільки великого літака. Чи буде він затребуваним, а перевезення на ньому вигідними? Чимало авіакомпаній вважали, що літак не виправдає себе на далекомагістральних маршрутах і відзначатиметься не такою економічністю, як менші літаки. Навіть найбільш оптимістичні експерти наприкінці 1960-х оцінювали обсяг світового ринку не більше ніж у 300 машин такого типу.

«Boeing» вирішив ризикнути. Компанія взяла величезний кредит, розпочала з нуля будівництво нового заводу в штаті Вашингтон і заходилася проектувати літак нового типу. Загальна сума кредитів і коштів, кинутих на розроблення «747-го», була вищою за вартість компанії 1965 року. Ще до випробувальних польотів «Boeing» опинився на межі банкрутства. Для того, щоб відбити вкладені кошти, компанія мусила продати щонайменше 250 гігантських літаків…

Перший політ «Boeing 747» здійснив 9 лютого 1969 року. На момент створення «747-й» був найбільшим і найважчим пасажирським авіалайнером у світі, він залишався таким протягом 37 років — до появи «Airbus A380» 2005 року. Незважаючи на високу вартість, завдяки відчутній економічності масових авіаперевезень і лізинговим схемам експлуатації «Boeing 747» став одним із найбільш розповсюджених і популярних у світі широкофюзеляжних літаків. Станом на початок 2014-го у світі продано 1484 лайнери. Найновіші модифікації «747-го» продовжують випускати до цього часу. Поява «747-го» дала змогу корпорації «Boeing» вийти в лідери світового авіабудування й утримувати такі позиції протягом десятків років — до появи європейського концерну «Airbus».

А тепер подумайте та скажіть, чи міг літак на кшталт «Boeing 747» з’явитись в умовах радянської економіки?.. Ні. Ніколи. Ситуація, коли підприємство ризикуватиме всім капіталом та основними фондами, коли через ризик під загрозою опиняється функціонування підприємства, — й усе заради виготовлення нового продукту — для Радянського Союзу — немислима. Спливло понад двадцять років після розпаду Радянського Союзу, а економіка Російської Федерації досі зберігає ознаки плановості, застійності та бюрократизму, притаманні економіці СРСР. Із Росією не дружать не тому, що Росія погана. Із Росією не дружать, бо це невигідно передусім в економічному плані.

Ще за Леніна в Радянському Союзі набув популярності лозунг: «Наздогнати та перегнати Америку!» Сімдесят років трьохсотмільйонна картата імперія намагалась на рівних протистояти Америці, не розуміючи, що властиві соціалістичній системі вади роблять безуспішними будь-які спроби переплюнути США. Марно намагатися наздогнати, лише копіюючи. Сімдесят років Радянський Союз силкувався на підстаркуватій шкапі обскакати спортивний «Ferrari».

12

Друга причина того, що народи, котрі побували під «протекторатом» Росії, прагнуть якнайдалі дистанціюватись від Росії, зумовлена першою. Попри кричущу неефективність промислового виробництва, ситуація в сільському господарстві склалася ще гірша. Людей за допомогою насильницьких методів зігнали в колгоспи, де вони мусили працювати не лише на себе, але й на поставки для держави. Оплата праці була низькою, у повоєнні роки іноді роботу не оплачували взагалі, а роздавали колгоспникам рештки після того, як держава вигребла із колгоспних комор стільки, скільки вважала за потрібне. Фактично, Сталін відновив у Радянському Союзі кріпацтво. От тільки кріпак у Російській імперії міг викупити себе з неволі, а радянський селянин подітися не мав куди. До 1957 року більшості з них навіть не видавали паспортів. Селяни не хотіли працювати, не бажали вирощувати більше, знаючи, що замість кращої платні отримають лише збільшення плану поставок державі.

Саме тому люди тікали від соціалізму. Всюди, де могли. Після Другої світової війни Радянський Союз нараховував не п’ятнадцять, а шістнадцять союзних республік. Шістнадцятою була Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка, що межувала з Фінляндією. Кордон між КФРСР і Фінляндією проходив через непрохідну тайгу, покремсану звивистими річками, встелену численними болотами та неглибокими озерами. Охороняти такий кордон непросто. Отже, фінське населення, спізнавши «радощі та принади» соціалістичного способу господарювання, масово втікало з Радянського Союзу. 16 липня 1956 року уряд СРСР ухвалив рішення понизити статус Карело-Фінської союзної республіки до автономної області, а із назви прибрати слово «фінська». До середини 1956-го в цій області фінів майже не залишилось.

Ще один приклад: західний Берлін. Під час підписання після Другої світової війни угоди про поділ Німеччини на чотири зони окупації (радянську, американську, британську та французьку) Сталін не наполягав, щоб Берлін, який опинився на підконтрольній СРСР території східної Німеччини (Німецької Демократичної Республіки), повністю віддали йому. Сталін міг. Але не хотів. Натомість Берлін, як і решту країни, поділили між союзниками, що перемогли у війні, на чотири зони відповідальності. У радянській зоні панувала радянська справедливість, рівність, братерство, достаток і соціалізм. У західній Німеччині — експлуатація людини людиною, капіталістичне рабство. Товариш Сталін щиро і трохи наївно сподівався, що після поділу Німеччини та встановлення кордону німці масово тікатимуть до НДР, тим самим демонструючи всьому світові силу та красу соціалізму. Склалося інакше. Стрімке зростання рівня життя у західній Німеччині призвело до того, що, за кілька років після завершення війни, народ масово повалив на захід. Найкращим місцем для втечі став Берлін. Спочатку втікали одиниці, згодом — десятки, потім — сотні. 1960 року, через сім років після смерті товариша Сталіна, потік біженців досягнув швидкості одна людина на хвилину. Загалом — чверть мільйона німців на рік. Для того, щоб припинити таке кричуще неподобство, щоб угамувати людей, які чомусь не розуміли «переваг» соціалістичного життя, Радянському Союзу довелося будувати стіну довкола західного Берліна.

Ось це і є другою причиною, з якої європейські союзники один по одному поривають із Росією. Радянські політична й економічна системи не могли мирно співіснувати з демократичним світом. Радянський Союз мусив або ліквідувати за допомогою силових методів усі європейські демократії та зробити так, щоб люди у Європі жили так само погано, як і в СРСР, або — що й було вчинено — обгородити власну територію колючим дротом, замкнувши людей, не випускаючи та не показуючи обивателям, як живе цивілізований світ. Радянська Росія — перша з країн, що почали організовувати концтабори для власних громадян. Усі держави, що намагалися побудувати соціалізм за російським зразком, були змушені подібним чином відгороджуватися від світу. Граничне вираження відмінностей між капіталізмом і соціалізмом виявимо під час порівняння двох країн на Корейському півострові — Південної та Північної Кореї. Комуністична КНДР не може прогодувати сама себе і втримує до 10 % населення у трудових таборах, тоді як Південна Корея є зразком однієї з найбільш потужних економік світу, що продає власні автомобілі та цифрову техніку по всій планеті.

У російській історіографії намагаються замовчувати те, що протягом усього існування СРСР країну збурювали антирадянські повстання. В умовах тотального контролю засобів масової інформації про це мало хто знав, і лише після розвалу Союзу інформація про жорстоко придушені виступи спливла на поверхню. Події у