Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

Наступні три місяці життя Сергія вирувало. Він лиш дивувався звідки сили на все беруться. З ранку снідали - Сніжана Петрівна постійно чимось радувала молодят, ще й давала з собою тормозки - так вона називала обіди в пластикових коробочках. Потім Сергій відвозив на своїй ракеті - машині моделі ВАЗ 2109, що належала службі таксі - Катю до інституту. Сам їхав на СТО. Після восьмигодинного робочого дня, таксував до півночі, чи трохи довше в залежності, коли подзвонить Катя, яка після занять працювала в будинку людей похилого віку.

Повертались додому, де на них чекала ще тепла вечеря, загорнута в махровий рушник. Інколи брали каструлю з собою в ліжко, де кохались з перервами на їжу, або їли з перервами на кохання при тьмяному вогнику нічника. Катя любила дивитись на Сергія в процесі тамування голоду.

Одного ранку Сергій прокинувся, бо почув щось незвичне. Кроки. Якби Катя не сопіла йому на вухо, то нічого дивного. Сніжана Петрівна пересовується під шелест інвалідної гуми по паркету, тож хто там ходить?

Тихенько виглянув з кімнати, і побачив, як матір обережно тримаючись за поручні повільно йде, невпевнено переставляючи ноги.

– Мамо. Ти ходиш? – сказав Сергій, а потім подумав, що криками в спину і злякати людину недовго.

– Як бачиш. – Сніжана Петрівна напівобернувшись посміхалась.

– Оце так сюрприз! – розбуджена Катя вискочила з кімнати та схопила в обійми маму.

– Ну добре, добре, – Сніжана Петрівна невпевнено намагалась вивільнитись з обіймів, – ну чого підхопились, я ще нічого не приготувала. Поніжтесь ще з пів годинки. Я швидко.

За столом панувала святкова атмосфера. Каву пили цокаючись чашками та промовляючи тости за здоров’я мами. Сніжана Петрівна розповідала, що весь цей час вона тренувалась, спасибі інтернету, спочатку ворухнулись пальці, потім вже стало легше. Було боляче, іноді плакала, та не здавалось і ось результат.

– До речі, Сергію, – сказала вона, хвилюючись повернувшись до сина, – мені потрібна твоя допомога

– Що завгодно! – відповів той, намазуючи на грінку абрикосовий джем.

– Треба в цій кухні зробити ремонт, – сказала мама, а у сина з рота випав шматок щойно відкушеного бутерброда, – ну як ремонт. Переробити все, щоб людям було не соромно показувати.

– Яким людям? – Катя теж виглядала здивованою.

– Ну я вирішила вести свій канал на Ютьюбі, з часом почну заробляти гроші. Я пройшла курси, вмію готувати. Мій канал про здорову і корисну їжу, буде популярним. Ось побачите. – Додала розгублено переводячи погляд з одного розкритого рота на інший.

– Та ма, який Ютуб, який канал? Ну лайкнув хтось в Фейсбуці твої млинчики, так ти гадаєш це все просто. Тих кулінарних каналів море, чим ти їх здивуєш? – Сергій відклав в сторону грінку з джемом.

– Ви просто повірте в мене. В мене ще закалка дев’яностих. Тоді взагалі нічого не було, а я завжди щось придумувала. Скажеш не так? Ти хоч раз пригадаєш, щоб було не смачно? Ні? Отож. Ані грошей, Ані продуктів, зарплата затримується по пів року - а на столі, завжди смачно і ситно. І корисно. Он якого козака вигодувала. Правда ж доню? – сказала і прохально подивилась на Катю.

Та не змогла витримати, опустила погляд:

– Серьож, ну правда. Спробуймо.

– Та ну ви уявляєте в яку копійку це стане? – гучно промовив Сергій, зустрівся з докірливим поглядом Каті, тихіше додав: – Звідки такі гроші?

Взяв в руки чашку, зробив ковток, продовжив:

– А роботи, тут же тільки почни, на пів року застрягнеш…

– Серьож…

– Синку…

– Ну добре-добре гроші якісь в мене є. Я ж нічого не купляв, тільки заробляв. Та не так вже й багато треба, бо можна переобладнати ті меблі, що є.

Він вже починав прикидати, що і як можна зробити. Піднявся, повідкривав ящики, дверцята, посовав газову плиту.

– Треба якось простір звільнити для штатива. Мікрофон краще зверху, поруч з додатковим освітленням. Візьму кілька днів відпустки, щось придумаю – бурмотів собі під ніс.

Зрозумівши, що все це сказав в голос, зніяковів і невдоволене продовжив:

– І все одно я не розумію, що ти можеш запропонувати людям, коли вже в інтернеті все є. Ну от все! Це ж треба чимось завойовувати собі глядачів.

– Серьож, ну нащо ти так? – Катя спробувала докорити, та Сніжана Петрівна перебила її.

– Тут я згодна, треба перше відео зробити, як там кажуть, бомбезне! Допоможете з ідеєю?

– Так ми не домовлялись, – сказав Сергій, а потім хитро посміхнувся і вискочив на балкон.

Повернувся з банкою запліснявілих малосольних огірків, дістав з полиці мед.

– Ось тобі інгредієнти, зробиш щось смачне, що сподобається глядачам, буде тобі ремонт і все інше. Ну, а ні то, ні.

– Серьожа, ну ти й… – Катя від обурення не могла підібрати слів.

А от Сніжану Петрівну зацікавило таке завдання:

– Молодець! Оце завдання. Ідея супер. Отже, умови нашого парі! – урочисто промовила вона. – Я готую із малосольних огірків, що вкриті плівкою плісняви товщиною з палець і меду, щось смачненьке в теперішніх умовах, тобто на необладнаній кухні, з використанням лише телефону. І якщо мій ролик на Ютьюбі за тиждень набере тисячу лайків, то ти робиш ремонт. По руках.