Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ОЛЕКСАНДРА
Я поверталася з враннішньої пробіжки, наспівуючи мелодію, що грала в навушниках. Підбігаючи до провулку, що недалеко від дому, побачила сірий Land Rover. Дивно, адже його ж я бачила на головній вулиці, де крюк робила...Будь ласка, хай це буде не те, про що я думаю... Минуле не повториться! Чи може в мене паранойя?
Раптом, двері автомобіля відчинилися і за ними показався знайомий силует.
Даміан..
- Ти слідкуєш за мною, чи що?!- Знявши навушники, крикнула йому.
- Ну взагалі то, я випадково тебе побачив на вулиці Данте. Хотів привітатися, поговорити, але ти не почула, от і довелося їхати по слідам. Нема мені більше чим займатися, піджидати тебе всюди.- Зверхньо пирснув чоловік.
- Дуже надіюся на вашу розсудливість. Так, про що ви хотіли зі мною поговорити?
- Я хотів запросити вас на прийом, в домі мого хорошого друга. Він не так давно став головою данського філіалу і через неділю від'їжджає.
- То я тут до чого? В якості кого я там буду?
- В якості моєї супутниці, зрозуміло.
Надіюсь він шуткує...? А ні..нажаль, на лиці всі признаки серйозності.
- Ви уявляєте, що з цього вийде? Поповзе багато непотрібних чуток, особливо, враховуючи минулий прийом, де я була "спец гостею". Мені не хочеться проблем і непотрібних запитань від пресси.
- І чим я можу "запятнати" вашу криштальну репутацію? По моєму, я не найгірший представник для Вас.
- В тому то і справа, мені не потрібні ніякі "ПРЕДСТАВНИКИ". Я віддаю перевагу самотності. Нам більше немає про що говорити. Сподіваюсь, таких випадкових зустрічей більше не буде. Інакше, я змушена буду звернутися в поліцію.
Вже розвернулася, щоб піти, коли відчула міцну хватку на своїх зап'ястях. Шкіру опалило жаром, а тіло мілко-мілко затрясло.
- Алексо, я не розумію...Що з тобою не так?
- В..відпусти..- Ледь промовила крізь зуби.
- Спочатку, дай відповідь.
Свіже повітря за відчуттями, стало геть спертим, а дихати виходило лиш рваними ковтками. Декілька разів я намагалася просто висмикнути руку, але не виходило. Даміан продовжив ще щось бормотати, проте, я вже нічого не чула. Мозок, ніби переключився в режим самозахисту і я згадала те, про що давно забула. Ну, принаймні, я так думала. Різко піднявши наші руки до гори, три рази прокрутилася під ними і заламала за спину. Почувши характерні звуки, відскочила від чоловіка на крок назад, навіть не розуміючи, що роблю. Він дивився на мене не менш здивованим поглядом. Так само, на інстинктах, я побігла. Просто побігла, без зазначеного напрямку, аби кудись.
Ноги принесли мене до під'їзду багатоповерхівки, в котрій проживаю. Забігаючи в квартиру, закрила двері на два замки і направилася в ванну кімнату, щоб ополоснути обличча холодною водою.
Торнадо.
Тей прийом, що я використала, називається "Торнадо". Це був один з перших прийомів, які Кір змусив мене вбити собі в голову на підкорку свідомості. Його зазвичай використовують, щоб просто заламати руку, але завдяки оцим трьом вивертанням і різкій зміні положення руки, голівка плечевої кістки зміщується вперед, і людина відчуває різкий біль, як при переломі, а в результаті вивих плеча, який треба вправити найближчим часом.
Я не хотіла використовувати такий радикальний метод...Це був абсолютно спонтанний крок. Дуже надіюсь, до мене найближчим часом не заявиться поліція. В кінці - кінців, можна сказати, це був самозахист.
- Самодур. Критин рідкосний!
Потрібно зателефонувати Сесіль, можливо вона знає, що з цим робити, все ж це її племінник. Тим паче, мені не заважило б удостовіритись, що мій самозахисти не сприйняли, як загрозу.
- Слухаю, люба. Щось сталося?
- Привіт, Сес. По правді кажучи, сталося. В мене відбулася неприємна стичка з Даміаном.
- Так. Не по телефону. Ти зараз вдома?
- Мг..
- Тоді, їдь до мене.
- Вважай, я вже однією ногою в тебе.
- Чекаю.
Швидко прийнявши холодний душ, переодягнулася, покормила Хеппі і поїхала до Сесіль додому. Вона жила неподалік від своєї студії. Коли я приїхала, жінка сиділа у дворі на гойдалці.
- Скільки ти тут на мене чекаєш?
- Вийшла, після нашої розмови. Ходімо в дім, ти сьогодні їла щось?
- Не встигла ще.
- Ну тоді, я закажу нам доставку, бо у самої ще крихти в роті не було. А ти поки розказуй, що у вас там відбулося.
По мірі того, як я розказувала, очі Сес все більше походили на п'ять копійок. Під кінець, вона просто шоковано дивилася на мене, ніби вперше побачила.
- Ти хочеш сказати, що змогла отак просто вивихнути руку Даму?
- Ну..це було не просто, але в цілому-так. Тепер у мене два запитання. Чи варто мені чекати поліції і чому ти сказала приїхати? Боялася, що нас можуть прослухати?
- Першого точно не варто боятися. Даміан ніколи в житті не заявить про те, що його побила дівчина. Що стосовно другого питання, так. Я не можу бути впевнена, проте вирішила перестрахуватися провсяк випадок.
- Хто?
- Моя сім'я.
- В сенсі? Лорецо, Даміан? Навіщо?
- Ох, Алексо це все дуже важко пояснити..Брат має набагато більший вплив, ніж здається. Боюсь навіть я не можу знати наскільки
- А ти спробуй. Сесіль, я вже давно зрозуміла, що в твоїй історії чорт ногу зламає, але ми вже більше п'яти років разом, ти знаєш про мене мало не все, а я й досі нічого не знаю про тебе.
Сес окинула мене важким поглядом, потім сіла навпроти і дивлячись кудись крізь мене, почала розповідати.
- Як ти сама бачила, мої відносини з сім'єю мають важкий, натягнутий характер. Так було не завжди. Я народилася коли, Лорецо було десять років, в нас були різні матері. Так, наш батько був далеко не святим і вірним. Нажаль, моя мама померла, народжуючи мене. Звичайно ж, батько не був останнім покидьком, і дочку свою не залишив би. Ба більше, по його словах, я була бажаною дитиною. Він мене забрав у свою сім'ю і віддав на виховання законній дружині, Аделіні. Не скажу, що вона була поганою матір'ю, але назвати нас близькими, теж не можу. А от Лорецо...Він з перших днів став моєю найближчою людиною, опорою, не дивлячись на різницю у віці. Все дитинство і юність він був поряд. Він сидів зі мною ночами, тому що я боялася монстрів, допомагав, коли хворіла, вчив зі мною домашні завдання, заспокоював, коли я знаходилася у відчаї, навіть побив першого хлопця, який посмів мене образити. Лорецо був справжнім старшим братом. Я любила його більше за всіх на світі, готова була на все заради нього.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівдоторком, Александра», після закриття браузера.