Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

із багатьох богів, що створили незліченну кількість світів. Це був перший світ, створений Куром, і він захоплювався ним, хоча той мав багато недоліків, оскільки був першим. Він дав Лютим завдання очистити світ від усього зла, яке знайшло свій прояв у великому драконі Оссусі, після чого обіцяв повернутися, взяти обраних ним Лютих і перетворити світ у його досконалу форму.

Але Люті розділилися на два великих угруповання, які воювали за те, хто стане обраними Кура. Використовуючи власну магію, намагаючись самим стати як боги, раса Лютих створила людей, щоб ті були робітниками, слугами та піхотинцями в їхніх нескінченних війнах. Після тисячоліть протистояння угруповання Лютих ледь не знищили себе самих, а заразом і світ, перш ніж їх пошарпані залишки відійшли в забуття, залишивши людей виживати у виснаженій магією пустці, що зосталася після них.

Кожна людина знала історію походження своєї раси, і всі могли бачити розкидані довкола руїни колись великих міст Лютих. Але минуло багато часу, людська цивілізація процвітала по всій Співдружності, й ніхто особливо не переймався через щезлу расу чи їхнього давно зниклого бога. Адан не міг уявити, чому піщані Люті знову з’явилися із забуття, хіба що збираючись знову завдати великих неприємностей.

Ваш світ скоро знову зміниться, сказала By. Погроза? Обіцянка?

Адан боровся зі своїм обов’язком короля. Він не був кровожерливим, але був готовий зробити все задля захисту свого народу. Він не наважувався оголосити війну власним творцям.

Нам потрібно зробити вам пропозицію. Важливу пропозицію.

Король Адан Старфолл вислухає, а тоді вирішить.

Процесія прибула до замку в центрі міста. Коли вони стояли біля передньої кам’яної арки, брат королеви піщаних Лютих поглянув на повалену стародавню статую, що лежала біля воріт. На його лиці з’явилася химерно дивна посмішка.

— Поглянь, сестро. Вони все ще мають нагадування про нас.

By нахмурилася, подивившись на обвітрену скульптуру.

— Ця не варта пам’яті. Я здивована, що вони її зберегли.

Адан знав, що статую тут встановив багато поколінь тому один із його попередників.

— Ніхто не пам’ятає її значення, — сказав Адан, поспішаючи провести їх у замок Баннрії.

Усередині він завів їх у зал для переговорів, а не в тронний зал. Адан уявлення не мав, як королева By відреагує, побачивши, як він споглядає на неї згори з висоти свого тронного помосту.

Королева, її брат воїн Кво та п’ять магів Лютих розташувалися навколо столу, і здавалося, ніби вони вважали це чимось чудернацьким. Темні очі Пенди спалахували ледь прихованим занепокоєнням, наче вона та її ска відчували щось зловісне, і Адан з нетерпінням жадав почути, що вона думає. Вони зайняли сусідні високі крісла, а By обрала крісло з іншого боку від Адана, так наче воно їй належало по праву.

Зосередивши погляд бурштинових очей на королі, By промовила голосом, сповненим сміху і уїдливості:

— Адане Старфолле... Королю Адане, ми вражені тим, чого люди досягли, поки нас не було. Ми очікували знайти лише якісь жалюгідні залишки. Я й не знала, що люди мають такі амбіції і таку самостійність! Ваша раса здається напрочуд сильною. Тепер, коли ми відновилися та прокинулися від тривалого заклинання сну, ми хочемо знати, як ви розвивалися, скільки міст побудували, наскільки виросло ваше населення. Ми почуваємося... відповідальними.

— Чому? — запитання Пенди прозвучало нетактовно.

Королева Лютих не образилася. Її відповідь вразила всіх, як різкий змах сокири ката.

— Тому що вирішальна битва, щоб пробудити дракона, наближається, і ми сподіваємося, що ви зможете стати нашими союзниками проти мерзенних крижаних Лютих.

Одна зі служок, вражена, впустила тацю з печивом та варенням.

Адан відповів повільно, але рішуче, і від наростаючого гніву його слова ставали гострими, мов лезо.

— Ваші війни завдали достатньої шкоди тисячі років тому, але земля відновилася, під нашим доглядом. Співдружність зажила в мирі за правління мого батька, конаґа. Нам анітрохи не цікаво знову брати участь у ваших війнах.

— Але справжня війна не закінчена, і вона ніколи не буде закінчена, поки ми не переможемо нащадків Сут, — промовила на те By. — Крижані Люті прийдуть із півночі, і, коли це станеться, ваші землі будуть розтрощені, як смужка металу між молотом і ковадлом.

Адан відчув, як спалахнуло його обличчя, але продовжив рівним голосом:

— Якщо ви прийшли сюди, щоб погрожувати нам, то ви і ваші люди небажані гості в Баннрії.

Воїн Кво пирхнув.

— Війна почнеться, бажані ми для вас чи ні, але моя сестра принаймні принесе вам надію.

By кивнула.

— Я пропоную вам шанс, королю Адане Старфолле. Приєднуйтесь до нас. Ви, люди, не маєте богів, які оберігають вас, на відміну від нас. Та все ж ви можете виявитися корисними союзниками проти наших ворогів. Я пропоную вам шанс приєднатися до нас і отримати наш захист. — Вона знову посміхнулася. — І у ваших інтересах на це погодитися.

6

Осіннє небо було блакитним, а мінливе осикове листя забарвило пагорби навколо північного міста Феллстафф у медово-золотистий колір. Хоча Колланан, король Нортерри, знав особливості пір року, тепла погода заколисувала його, спонукаючи відкладати ремонт даху донжона замку. А проте він та його теслярі мусили виконати роботу до зими, і сьогодні для цього був прекрасний день.

Без сорочки, одягнений лише у шкіряні чоботи та бриджі, король видерся високо на покатий дах. Він виглядав принаймні на десять років молодшим у свої п’ятдесят років, мав широкі плечі, міцні м’язи та плаский живіт. Насолоджуючись теплом сонця на голій спині, він підняв молоток і став забивати довгі цвяхи у просмолену дранку, кріплячи її до дахових дощок.

Йому подобалося стаккато ударів молотків; у цьому була певна музика. Він ніколи б не наказав своїм людям робити те, чого сам робити охоти не мав, і він ненавидів стелі, що протікали. Тепер донжон буде теплим і сухим упродовж холодної зими та дощової весни.

Сидячи високо над велелюдним містом і споглядаючи звивисті вулиці та відкриті ринки Феллстаффа, він відчував спокій та задоволення. Колл почувався затишно вдома. Він був королем усього, що бачив: від засніжених гір та великих озер на півночі до лісистих пагорбів, що спускалися до самої Судерри, і до східних фермерських угідь та розкиданих по рівнинах руїн, що залишися після Лютих.

Мугикаючи під носа мелодію, він провів рукою по своїй густій бороді, у якій було більше сивини, ніж він бажав визнати. Попри прохолодне повітря, він відчував пощипування поту у своєму темному волоссі