Читати книгу - "Наша пісня на руїнах світу, Тихий Лис"

Налякані дівчата насторожено оглядалися у сутінках крамниці. Молодша, яка певно була школяркою, трішки покопирсавшись у рюкзаку дістала звідти ліхтарик. Со Мі запропонувала знайти тихий закуток і трішки поговорити. Вона бачила страх в очах дівчат і розуміла, що вони більше бояться Джефа чим зомбі. Воно у не дивно, дорослий чоловік, з тижневою щетиною, що так гнівно на них гримав. Світ і так став жорстоким, так ще цей черствий дурник їх лякає. Вмостившись зручно біля нових знайомих Со Мі спробувала трішки поговорити і заспокоїти їх.
- Не хвилюйтеся, він хороший - почала вона, побачивши їх насторожені погляди в сторону Джефа - Можливо він здається трішки злим, але насправді він дуже чуйний і турботливий. Як вас звати?
- Я Сун Хі - відповіла старша дівчина - А це моя подружка.
- Чі Юн - добавила школярка.
- А мене звати Со Мі...
- Ти ж Со Мі із гурту SEA-Girls? - перебила її школярка. Її очі горіли від радощів, зовсім забувши про попередні турботи - Я обожнюю ваші пісні!
- Справді? Та сама Со Мі? - здивувалася Сун Хі - Повірити не можу, що ми зустрілися ось так!
- Ой, так, це я! Так приємно зустріти своїх фанаток, я думала не впізнаєте - вже забула Со Мі коли востаннє говорила з фанатами.
- Та ну, вас знає весь світ - радісно плескала Чі Юн.
- Ну, як виявилося не весь - задумливо пробурмотіла Со Мі, кинувши погляд на Джефа, який щось видивлявся через решітку - Як ви опинилися на такій безлюдній дорозі?
- Ми втекли... - почала школярка.
- Ми рятувалися від зомбі - перебила її Сун Хі - У нас був скутер і ми їхали в місто. Потім закінчився бензин і ми пішли пішки.
- Кажуть там небезпечно - стурбовано попередила їх Со Мі.
- Так, певно там небезпечно, але ми хотіли осісти десь в околицях. Все ж там більше провізії, можливо когось зустріли б з уряду - погодилась Сун Хі - А ви? Як ви сюди потрапили?
- Ми довго переховувалися в аеропорту, але коли вимкнули електрику вирішили, що пора рятуватися. Ми йшли... - Со Мі дещо запнулася, згадавши слова Джефа, щоб бути насторожі - Ми йшли до моїх подруг. А там вже разом придумаємо, що робити далі.
- Ви не думали йти в місто? - запитала маленька Чі Юн.
- Я хотіла, але Джеф заперечив. Він вважає, що там небезпечно.
- Ти йому так довіряєш, ви давно знайомі? - поцікавилася Сун Хі.
- Ні, тиждень як знайомі. Але він мене врятував і турбувався про мене, тож я йому довіряю.
- Всього тиждень - здивувалися дівчата - Ну не знаю, просто як тобі не страшно бути на одинці з незнайомцем, тим більше в такий час?
- Я теж думала про це, але у мене є довіра до нього. Він надійний, можливо інтуїція мені це підказує.
- Він трішки лякає - прошепотіла Чі Юн.
- Все гаразд, повірте він не дасть вас в обіду.
- Коли ви вирушаєте? - запитала Сун Хі.
- Зранку, спробуємо завести машину, якщо вдасться знайти ключі.
- Я вмію заводити машину без ключів - похвалилася Чі Юн.
- Справді? - захоплено плеснула Со Мі.
- От ти завжди хвастаєшся - присоромила подругу Сун Хі - Так, вона фанатка бойовиків от і вчилася різним дурницям. Якщо ви допоможете нам дістатися до міста ми допоможемо з машиною.
- Це було б чудово. Адже я теж хотіла потрапити в одне місце біля міста.
- Думаю бензину вистачить це не так і далеко. Разом подорож буде веселішою. А куди ти хотіла потрапити?
- Біля міста мій будиночок, там є дещо важливе для мене - трішки засмучено відповіла Со Мі.
- Я так розумію Джеф не дозволив тобі відвідати свій дім? - з докором в голосі поцікавилася Сун Хі.
- Він дуже обережний. Та і ми не мали тоді машини. Я поговорю з ним. Він точно погодиться.
- Думаєш він допоможе нам? - тихенько проговорила Чі Юн.
- Впевнена! Він не покине вас в біді!

Після знайомства з новими подругами, Со Мі поспішила повідомити радісну новину для Джефа. У них тепер буде машина. І вона все ж зможе відвідати свій будинок.
- Ні - відразу розвіяв її радість той.
- Чому ні? Бензину вистачить, тим більше ми на заправці! - невдоволено сперечалася Со Мі.
- Це небезпечно. Та і їх ми не знаємо.
- І що тепер ти пропонуєш? Кинути їх тут, серед безлюдної дороги?
- Я б так зробив, але ти ж не погодишся. Поспостерігаю за ними. Якісь вони дивні, як на мене - кидав погляд на дівчат Джеф.
- Ти себе чуєш? - сердилася на нього дівчина - Це ти дивний! Як ти можеш таке говорити. Це тендітні дівчата. Всюди ходячі мерці вештаються, а ти хочеш їх кинути!
- Со Мі, послухай - став заспокоювати її Джеф - Ми поїдемо разом, але в безпечне місце. Я не довіряю їм. Вони тендітні дівчата, але все ж змогли вижити тиждень. І їх одяг зовсім не брудний. Не схоже, що вони тікали від зомбі весь цей час.
- Ти часом буваєш просто нестерпним! - випалила Со Мі і повернулася до дівчат.

- Ну як? - запитала Сун Хі.
- Джеф пропонує їхати з нами в безпечне місце - дещо засмучено відповіла Со Мі, упустивши всі подробиці їх розмови.
- Навіть не знаю. До міста всього година на авто. Чому він так старанно уникає його? Ти впевнена, що він не злочинець?
- Та ні, Точно ні - відповіла Со Мі, хоча зловила себе на думці, що нічого не знає про Джефа.
- Просто він так старанно намагається тебе тримати подалі від людей. Ти ж дуже відома. Як би ви тільки зустріли копів чи ще когось, вони б точно вам допомогли - наганяла сумнівів Сун Хі.
- Так, ми його не знаємо так довго як ти, але його вигляд - добавила Чі Юн - Не схоже, що він порядна людина.
- Ну в нього певні проблеми були в житті, а тут ще й тиждень в зомбі-апокаліпсисі - стала оправдовувати свого друга Со Мі.
- Ну добре, ми подумаємо - відповіла Сун Хі - А поки пошукаємо, можливо тут є щось корисне. Я бачила там ліки, ще були. Зайвими точно не будуть.

Джеф всівся біля каси, щоб мати змогу бачити вхід до магазину. Зручно розмістив рюкзак собі під спину, поруч прилаштував катану, в такому місці треба було бути завжди напоготові. Нові знайомі гуляли по магазину, час від часу запаковували собі щось у рюкзак. Потім копошилися біля прилавку з ліками, обираючи потрібні пігулки. Подумки Джеф навіть похвалив дівчат за такий серйозний підхід. Навіть в блідому світлі ліхтаря, він побачив засмучений вираз обличчя Со Мі, що йшла до нього.
- Со Мі, вибач. Я не хотів тебе засмучувати - почав Джеф.
- Я довіряю тобі, але іноді мені здається ти перегинаєш палку - присіла біля нього Со Мі - Ми стільки пройшли, а тепер ти відмовляєшся допомогти цим дівчатам.
- Я не відмовляю їм, я вважаю ми повинні притримуватися наміченого плану. Ми рухаємося в безпечне місце.
- У нас тепер є машина, ми можемо поїхати на околиці міста. Можливо зустрінемо когось із влади - не вгамовувалася дівчина.
- Ти ж бачила, що було в аеропорті! Це епіцентр епідемії, там не було жодного спецпідрозділу. Як гадаєш, чому? Це тому, що епідемія набагато швидше розповсюджується чим може реагувати влада! - уже втрачав самовладання Джеф.
- В мене таке враження, що ти уникаєш силовиків - якось засмучено проговорила дівчина.
- Та що з тобою? Уникаю? Звісно! Я ж пограбував сувенірну лавку. Ти справді думаєш, що в нашій ситуації я переживаю, щоб мені не виписали штраф? - не розумів її хлопець.
- Я намагаюся з тобою серйозно поговорити! Ти можеш хоч на секунду забути про свій сарказм і пиху? - вже також не стримувалася Со Мі.
- Ніякого сарказму. Я теж цілком серйозний! Подорож до міста занадто ризикована і крапка!
- Не хочу більше нічого чути! Ти просто впертий бовдур! - ображена Со Мі покинула його на самоті з думками і пішла в дальній закуток до дівчат.
- Нехай. Завтра відійде і все забуде - подумав про себе Джеф - Впертий бовдур. Хах! Ще хто тут більший впертюх. Що за характер в цієї дівчини?
Монолог в його голові перебила мала школярка, що підійшла до нього. Немов соромлячись, вона зупинилася за кілька кроків, вагаючись і збираючи думки. Потім впевнено підійшла до нього і протягнула невеликий термос, що дістала з рюкзака. Джеф здивовано подивився на протягнутий презент і не відразу зрозумів, що від нього хочуть. Дівча запинаючись, пробурмотіла щось корейською і лише тоді до хлопця дійшло, що вона хоче його пригостити гарячим чаєм. Чи то в знак примирення чи просто із чемності. Відмовлятися не став, адже розумів, що і так не на кращому рахунку в цих дівчат. Школярка швидко покинула його, в голові хлопця крутилось безліч думок, які він намагався переварити, потягуючи запашний, ще теплий чай.
- Завтра ми доберемося до її подруг. Що ж далі? Вона вже буде в безпеці, мені не потрібно буде піклуватися за неї. Якось навіть не хочеться прощатися. Хоча хто я для неї? А вона для мене? Ми сильно здружилися за останній час. Але і залишатися з ними якось не правильно. У мене своє життя. Подамся досліджувати цей новий світ. Може примкну до правоохоронців і буду боротися з монстрами. Як же мене зморив сьогоднішній день. Занадто насичений, тіло просто розм'якло... Так хочеться спати... Треба хоч термос повернути... Надіюся вона не буде злитися на мене завтра... Со Мі...
З думками про ображену дівчину його очі повільно закривалися. Свідомість швидко огорнув міцний сон. Так міцно він не спав років десять.