Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

— Нічого страшного, — сказала вона, усміхнувшись. — І навіть не здумай скаржитися, як дитина.

— Скаржитися? Я? — Максим підняв брову, посміхнувшись у відповідь. — Ніколи.

— Нічого страшного, — сказала вона, витягнувши короткими нігтиками деревинку. Вона наблизила чоловічу долоню до своїх губ і легенько подула, немов намагаючись розвіяти біль.

Цей рух був таким простим і природним з її боку, але Максим відчув, як його серце забилося швидше. Він заплющив очі на секунду, щоб зібратися, але тіло немов жило своїм життям.

Чоловік застогнав, тихо, майже нечутно, відчуваючи, що ще трохи — і він переступить межу. Притягне її тонкий стан до себе, відчує в руках безстрашного «горобчика» і забуде про все на світі. Його погляд затримався на її обличчі — на ледве прочинених губах, на легкому рум'янці, який тільки посилював її привабливість.

— Олесю... — прозвучало вимучено.

— Боляче? Усе, готово, — її голос утримував його на межі між реальністю і мріями.

Дівчина відпустила його руку і зробила крок назад, немов нічого не сталося.

Максим провів рукою по обличчю, намагаючись вгамувати емоції, які накрили його з головою. Збудження затоплювало. Добре, що спортивні штани були мішкуваті, а то довелося б пояснювати.

«Охолонь», — подумки наказав він собі, але це було не так просто, коли Олеся стояла так близько і дивилася на нього своїми величезними блакитними очима. Наївний горобчик щойно вислизнув із лап хижака, навіть не підозрюючи, яка небезпека йому загрожувала.
---
Ну що потрапить горобчик у тенета хижака? ;)
Кіра Леві