Читати книгу - "Державець"

римські барони були викоренені, і самі партії під ударами Олександера порозпадалися. Крім того, вигадали спосіб збагачуватися, яким ніколи до Олександера не користувалися. Юлій не тільки повів далі ці справи, а й пішов уперед, він задумав здобути Болонью, розправитися з венеційцями і вигнати французів з Італії; усі ці задуми здійснено успішно, і хвала йому була ще більша, що він зробив усе на славу Церкви, а не якоїсь окремої людини. Окрім того, папа утримав партії Орсіні й Колонни в тих межах, які дісталися йому в спадок, і хоча між ними були деякі голови, ладні зчинити заколот, проте їх зупинили дві причини: одна — велич папства, страшна для них, друга — брак серед них кардиналів, які завжди сіяли чвари; адже ці партії ніколи не залишаться спокійними, як тільки в їхніх лавах будуть кардинали: вони підтримують партії в Римі і поза Римом, а барони мусять їх захищати; ось так честолюбство князів Церкви породжує чвари і заколот серед знаті.

Отож його святість папа Лев застав папський трон у розквіті могутності, і якщо інші звеличували його силою зброї, то цей папа, як можна сподіватися, піднесе його благістю та іншими своїми незмірними чеснотами.

РОЗДІЛ XIІ

ПРО ТЕ, СКІЛЬКИ БУВАЄ РОДІВ ВІЙСЬКА, І ПРО ВОЯКІВ-НАЙМАНЦІВ

Я висвітлив усі особливості тих володінь, про які збирався говорити на початку, розглянув, зокрема, причини їхнього розквіту чи занепаду і показав, у який спосіб багато хто намагався здобути їх і утримати; мені залишається тепер сказати взагалі про засоби нападу й оборони, можливі в кожній з названих держав. Ми вже казали вище, як необхідні Державцеві міцні підвалини, інакше він неминуче загине. Головні підвалини всіх держав, як нових, так і старих чи змішаних, — це добрі закони і сильне військо. А що не може бути добрих законів там, де нема сильного війська, а де є сильне військо, звісно, будуть добрі закони, то я не стану зупинятися на законах, а скажу про військо. Отож я вважаю, що військові сили, з допомогою яких Державець боронить свою країну, є або його власні, або наймані, або підсобні, або змішані. Наймані й підсобні не тільки зайві, а й небезпечні; і якщо хтось править державою своєю, спираючись на наймані загони, він ніколи не почуватиме себе безпечно, бо солдати ці завжди гризуться між собою, вони марнославні й розбещені, невірні, відважні проти друзів, жалюгідні проти ворога, без страху Божого, без честі перед людьми, і поразка з ними відкладена настільки, наскільки відтягнутий напад; мирного часу тебе грабуватимуть вони, а в війну — вороги. А все тому, що в них нема ні відданості, ні іншої спонуки, яка утримує їх у шерегах, окрім убогої платні, якої недостатньо, щоб вони були ладні померти за тебе. Поки ти не воюєш, вони служать тобі залюбки, та лиш настає війна, як вони тікають або забираються геть. За прикладом ходити недалеко: нинішня Італія занепала саме тому, що впродовж багатьох років покладалася на наймані війська. Вони служили декому нібито й непогано і в бійці одне з одним здавалися зухами, але коли прийшов чужинець, проявили себе, якими були насправді. Тому Карлові, королю Французькому, і вдалося захопити Італію лише з грудочкою крейди в руках, і той, хто сказав, що причиною цьому були гріхи наші, не розминувся з правдою, хоч гріхи і були не ті, які він мав на увазі, а ті, про які я розповідав. І позаяк були то гріхи владарів, то вони ж за це й поплатилися. Так-от, я хочу показати ясніше, яке для нас лихо ці війська. Ватажки найманців — це або добрі полководці, або ні; якщо вони такі, ти не можеш їм довіряти: вони завжди рватимуться до влади, причому або розчавлять тебе, свого ж таки пана, або, всупереч твоїм намірам, гнітитимуть інших; якщо ж командир не видатний воєначальник, то він, звичайно, тебе підведе. Можна заперечити, що так само вчинить кожен, хто має зброю в руках, байдуже, найманець він чи ні; на це я відповів би, що військами користується або Державець, або річ посполита. Державець повинен явитися до армії особисто і сам її очолити; річпосполитій треба послати своїх громадян, і якщо вона пошле такого, який виявиться людиною пересічною і не доб'ється успіху, вона повинна його замінити; якщо ж він підходить, то стримувати його міццю закону, щоб він не переступив меж. З досвіду видно, що тільки князі й республіки, які мають власні війська, добиваються великих успіхів, а наймані загони нічого не дають, окрім шкоди; республіці, що має власні збройні сили, важче попасти в залежність свого громадянина, ніж тій, яка сильна зброєю чужинців. Рим і Спарта, озброєні і вільні, проіснували довгі віки. Швейцарці — це найвільніші і найкраще озброєні люди. Приклад найманих військ старожитності дають карфагенці: по завершенні першої війни з римлянами вони ледве не попали під кормигу своїх найманих вояків, хоча очолювати їх власні громадяни Карфагена. Філіпп Македонський був поставлений фіванцями по смерті Епамінонда на чолі їхньої армії і після перемоги поневолив їх. Міланці після смерті дука Філіппо найняли Франческо Сфорцу воювати проти венеційців, а він, розгромивши ворога під Караваджо, з'єднався з ними, щоб приборкати своїх же хазяїв, міланців. Батько його, Сфорца, який служив у Джованни. королеви Неаполітанської, раптом кинув її напризволяще, і, щоб не втратити королівства, їй довелося віддатися до рук короля Арагонського. Якщо венеційці та флорентійці розширили колись свої володіння з допомогою таких військ, а воєначальники все-таки не поробилися владарями, а захищали їх, то я відповім, що флорентійцям у даному разі просто пофортунило, бо з великих полководців, яких вони могли побоюватися, одні не перемогли, інші зустріли відсіч, а треті повернули свої амбіції на інше. Не переміг Джованні Акуто, чию вірність годі було випробувати, саме тому, що за ним перемог не було; одначе кожен визнає: якби він вийшов переможцем, флорентійці цілком опинилися б під його рукою. Сфорца мав вічних супротивників в особі війська Браччо, отож обидва остерігалися один одного. Франческо обернув свої помисли на Ломбардію, а Браччо — проти Церкви і королівства Неаполітанського. Одначе звернімося до того, що сталося недавно. Флорентійці обрали воєначальником Паоло Вітеллі, людину, вже відому своїм розумом іще тоді, коли він був простим громадянином. Якби він завоював Пізу, ніхто не стане заперечувати, що флорентійцям не пощастило б його здихатися; якби він пішов на службу до ворогів, вони б пропали, а оскільки вони утримали його в