Читати книгу - "Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо"

- Радіація, яка там ще є, шкодить таким машинам? - запитала з цікавістю. 

- Не тільки. Всім, крім тих в кого стихія – радіація, - прошепотіла Алі. 

- І що тепер?  - ми переглянулися зі страхом в очах. 

Енгайда нічого не сказала, лише пішла на спуск. Невже ми зараз впадемо і розіб’ємося, хоча в цьому випадку втопимося в Дніпрі. Я завмерла і злякано дивилася на те як ми наближаємося до води. Заплющила очі і приготувалася до гіршого, але нічого не сталося. Машина плавно опустилася і попливла річкою.

На наших обличчях застигло здивування, радість і полегшення одночасно. 

- Це ще одна здібність таких машин, нам зараз потрібно дістатися берегу, - відповіла Енгайда на наш запитальний погляд. 

-  А що далі, нам треба добиратися своїм ходом, - своїм класичним тоном відповіла я. 

- Тут недалеко живе одна моя знайома, у неї є можливість привести в порядок мою машину.

- Це чудово.Ти зателефонуєш їй? – запитала Аделі.

- Звичайно, як я знаю в Києві з нас ніхто не був. 

Ми кивнули. Енгайда відійшла в бік, поговорила зі своєю знайомою і сказала, що нам потрібно зачекати. Через пів години до нас наблизилася дівчина.

- Вітання. Рада всіх бачити, - щось у її голосі здалося мені знайомим, наче я вже десь чула її. 

- Тут багато роботи, займе годин з три. Зайдете до мене? - ледь всміхнулася вона, наче їй було складно робити це. 

- Ми б хотіли пройтися, як така нагода випала, - тепло всміхнулася їй Енгайда. 

- Добре. Анджелі, не впізнаєш? – посміхнулася вона.

- Ела? – здивовано запитала я.

- Тут мене знають, як Еліс, але наша реальність паралельна до тої у якій живе знайома вам Ела або як я її називаю Тесс, хоча вона пішло від того скорочення, яке ти їй склала, Анджеліко.  

- Тоді чому так вийшло, я думала ми б мали бути знайомі з тобою і виходить наша реальність все ж магічна? - запитала я з надією в голосі. 

- Не зовсім, хоч я й змогла у 2023 році викликати свою магію, але цього не вистачило, щоб реальність стала повністю магічною. Але тут можливі магічні здібності і деякі прояви магії.

- Ну це хоча б щось. Раді, що ти є у нашій реальності і ми познайомилися з тобою, правда Делі? - повернулася до подруги.

- Звичайно, - кивнула вона, - тепер ми знаємо, що ти все-таки є в нашій реальності. І що ти теж пишеш книгу про нас. 

- А ви думали, що може бути по-іншому? Так я пишу майже усі ті самі книги, що й Тесс. 

- Зрозуміло, потрібно буде глянути пізніше. У вас же однакові псевдоніми. 

- А ні, я - Еліс де Монт. 

- Дякую, тепер потрібно буде дочекатися нашого майбутнього у якому вже 
це буде. 

Вона усміхнулася і махнула нам на прощання рукою. 

Ми завершили розмову і відправилися на прогулянку з феями. За цей час ми відвідали найближчі до нас відомі місця, зайшли в кафе, пообідали і повернулися назад.

- Ну що, все готове. 

- Дякую Еліс, не уявляю, щоб робила якби тебе не виявилося на місці, - з вдячністю посміхнулася Енні і обійняла її. 

- Та мені не важко, якби мене не було, попросила допомогу в когось з наших. 
До зустрічі, у мене ще багато роботи від Хранительки, - сказала вона швидко, але у її погляді читалася втома, мені навіть шкода стало, що ми їй підкинули зайвої роботи. 

- До зустрічі, раді були побачитися.

Ми обійнялися на прощання і Еліс швидко пішла вулицею.

Після цього ми знову сіли  в машину і швидко долетіли до лісу, спустившись на галявину.

- А ми взагалі де? - запитала з нерозумінням і цікавістю. 

- Чернігівська область, - відповіла Дейла.

Часу роздивлятися цей ліс не було і я зосередилися на феях, які підняли руки вверх, щоб сказати чари. 

- Portal open, Едельфрай, - сказали Вел і Ен одночасно.

Перед нами з’явився сяючий портал. Безстрашно ввійшли в нього. Ми не боялися йти на зустріч новим пригодам, щоб на нас не чекало, зі всім справимося. Інакше не були б ми Анджелікою Ланден і Аделі Фрейлез.