Читати книгу - "Мовчазне кохання, Марі Луна"

Після того вечора я довго не могла заспокоїтися. У голові крутилися слова, які я не сказала, погляди, які не зрозуміла. Він пішов, а я залишилася сама з усіма своїми страхами і сумнівами.

Я намагалася пояснити собі, що він просто був не у найкращому стані. Але в глибині душі відчувала розчарування — не через нього, а через себе. Через те, що не змогла вчасно зібратися, сказати хоч слово, дати хоч якийсь знак.

Наступні дні ми віталися, але дистанція між нами збільшилася. Між словами з’явилася невидима стіна непорозуміння.

Та я не хотіла здаватися. У серці все ще жила надія, що зможемо знайти шлях один до одного. І для цього мені доведеться бути сильнішою, ніж страх і нерішучість.