Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

- Я думав, ти не прийдеш. - Раян підійшов ближче до мене.                                                              

- Мені подобаються вечірки, але якби ще тебе на них не було. - я йому мило посміхнулася. - А я бачу, ти якийсь втомлений. Невже весь час переживаєш за те, яке я бажання придумаю?                        

- Повір, ось це мене зовсім не хвилює, адже ми переможемо. А знаєш чому? Бо ти зовсім не вмієш ризикувати. - розсміявся він. - Ти навіть не танцюєш тут лише тому, що боїшся осуду. Наша ж Тейлор має бути найкращою в усьому.                                                                                             

- Я вмію танцювати. - буркнула я.                                                                                             

Насправді я навіть хотіла подати документи для вступу на хореографічний факультет, адже просто обожнювала це. Та, як виявилося, в Мерілендському коледжі мистецтв неможливо одночасно навчатися на двох факультетах. Та й не думаю, що мені вдалося вступити б. Танцями я займалася досить мало, десь з чотирнадцяти років, після операції. Проте керівництво коледжу дозволило мені займатися хореографією як факультативом. Я впевнена, що велику роль в цьому зіграла міс Роуз, декан хореографічного факультету, яка бачила в мені великий потенціал. Вона вірила, що я зможу досить добре танцювати. Але це все знати Раяну не обов'язково.                                                 

- Так докажи. Підемо танцювати зі мною? - він протягнув руку, проте я не прийняла її. - Ти не здатна зробити щось божевільне.                                                                                                              

Але я хотіла йому довести, що це не так. Не знаю чому, але треба щось вигадати. Чого ж від мене не очікує Раян Паркер? Здається, я знаю. Тому, різко притягнувши його до себе, я поцілувала хлопця. Від неочікуваності він завмер на місці, а я ж тріумфувала. Невже щось здатне похитнути контроль Раяна. Та він швидко отямився, обійнявши мене за талію, та відповів поцілунок. І байдуже, що люди дивляться. Зараз я повністю контролювала ситуацію, і зможу обернути її на свою користь. Чомусь, я думала, що це все буде якось більш особливо. Проте це звичайний поцілунок, що нічим не відрізнявся від інших. Тому, розірвавши поцілунок, ми якийсь час стояли в тиші. А навколо стільки людей дивилися на нас, не в стані відвести погляд.                                                                                             

- От мій божевільний вчинок. - сказала я доволі голосно. - Та не сприймай все доволі серйозно, це лише гра, і я зробила свій перший крок.                                                                                             

Посміхнувшись, я розвернулася та пішла геть, залишивши розгубленого Раяна. Що ж, я розпочала цю гру, і мій крок був ефектним, оцінили всі присутні, тому посміхалися мені у відповідь. Лишається сподіватися, що він не збирається помститися мені, адже я, можна сказати, принизила його. Але назад дороги немає, адже війна почалася...