Читати книгу - "Червоний горобець"

наставником, її захисником, а тепер його не стало. Вона б притисла його руку собі до щоки, розповіла б про виключення з балетної школи, про віроломство однокласників. Вона попросила б його поради, запитала б, як бути далі. Сама вона, може, й не знала цього, та Василій прошепотів би своїй ідеалістичній доньці, що можна закохатися в державу, та держава не відповість взаємністю, ніколи.

Два дні по тому Домініка сиділа в маленькій вітальні їхньої квартири, права нога загіпсована, очі сухі, витончена шия та високо піднята голова. Її мати сиділа поруч, вбрана в чорне, тиха й спокійна. Будинок заполонили гості, десятки людей, які прийшли віддати шану, — академіки, артисти, урядовці та політики. Звук їхніх голосів заливав повітря відтінками зеленого, кольору, який асоціювався в неї зі смутком та скорботою і який, здавалося, витісняв із кімнати все повітря. Домініці важко дихалося. З кухні принесли закуски, традиційні млинці з червоною ікрою, копчену осетрину й форель. На буфеті парував срібний самовар, стояли графини з мінеральною водою, фруктовий сік, віскі та крижана горілка.

Потім перед диваном замаячив дядя Ваня, схилившись над її матір’ю, промовляючи слова співчуття. Брати ніколи не були близькими, їхні характери та інтереси були ледь не полярно протилежними. Домініка не знала напевне, чим саме він займався, та хтось колись згадував літери КГБ чи СВР. Він піді­йшов ближче, сів поруч, його м’язисте обличчя за кілька сантиметрів від неї розвіювало атмосферу скорботи. Вона бачила, що він оцінює її в жалобі, вбрану в чорне, з волоссям, зачесаним назад. До її горла знову підкотився клубок, і мати потяглася, щоб потиснути їй руку. Тримайся.

— Домініко, мої найглибші співчуття, — сказав Ваня. — Я знаю, якими близькими ви були з батьком.

Він потягнувся і по-батьківськи її обійняв, щока до щоки. У нього був міцний одеколон («Houbigant» з Парижа), що пахнув лавандою.

— Дозволь також додати, що я співчуваю у зв’язку з твоєю травмою і тим, як вона вплинула на твою кар’єру.

Він кивнув у бік її гіпсу.

— Я знаю, якою чудовою ученицею ти стала, і в танцях, і в школі загалом. Батько завжди тобою дуже пишався.

Він відкинувся на диван, коли поруч проходив наступний родич, потискуючи руки.

До цього моменту Домініка лише дивилася на Ваню, не промовляючи й слова.

— То які в тебе тепер плани? — спитав він. — Мабуть, університет?

Домініка знизала плечима.

— Не знаю, чого чекати далі. Танці були моїм життям, тепер треба шукати щось інше.

Вона відчувала його пильний погляд.

Ваня затягнув краватку та встав, дивлячись на неї зверху вниз.

— Домінушко, я маю попросити про послугу. Потрібна твоя допомога.

Домініка остовпіло глянула на нього. Дядько Ваня стенув плечима.

— Нічого надсекретного. Ти маєш дещо для мене зробити, неофіційно. Дрібничка, але важлива.

— Для спецслужби? — спитала Домініка здивовано.

Ваня приклав палець до губ. Він провів її в куток вітальні. День батькового похорону. Він навмисно обрав саме цей час, хіба ні? Вони завжди так роблять.

— Мені потрібен твій талант, моя дорогенька, а також твоя краса, — сказав дядя Ваня. — Хтось, кому я можу довіряти, хтось із твоєю розсудливістю.

Він підійшов ближче, і Домініка відчула лестощі, загорнуті в тепло його тіла.

— Це просте завдання, майже гра, зустрітись із чоловіком, познайомитись із ним. Пізніше я зможу надати більше деталей.

Змій.

— Ти погодишся допомогти своєму старому дядькові? — спитав Ваня, тримаючи руки в неї на плечах. Змій, що вистромлює язика, вивідуючи. Просити її в такий момент було жахливо, типово по-свинськи. Домініці здавалося, що її серце стукотить у пульсуючій нозі.

У Вані над головою розцвів жовтий німб, ніби в якогось візантійського святого. Потім до неї повернулось звичне дихання, а разом з ним і цілковитий спокій. І саме через те, що він вирішив, ніби вона відмовить, Домініка погодилась. Вона спокійно поглянула назад, помітивши, як звузились його очі, як він міркує. Вона бачила, як він намагається проаналізувати її обличчя, та нічого не видала, і він зреагував.

— Чудово, — сказав Ваня. — Знай, що твій батько пишався б тобою. Він був таким патріотом. І доньку свою виховав патріоткою. Патріоткою Росії.

«Скажеш ще щось про мого батька, я нахилюся та відкушу твою нижню губу», — подумала вона. Натомість Домініка наділила його усмішкою, дію якої відкрила для себе не так давно.

— Тепер, коли моїй кар’єрі балерини кінець, — сказала вона, — можна зайнятись і таємними справами для вас.

Обличчя Вані ледь не розпливлося в посмішці, та він одразу опанував себе. Забрав руки з її плечей.

— Приїзди до мене наступного тижня, — сказав він, дивлячись на її гіпс. — Якщо зможеш. Я вишлю по тебе машину.

Ваня застібнув свій легкий вовняний костюм. Узяв її руку в свою дебелу лапу, близько нахилився до неї.

— Нумо, попрощайся з дядечком як слід.

Домініка поклала руки йому на плечі та легенько цмокнула в обидві щоки, глянувши на мить на його вологі масні губи. Аромат лаванди та жовтий німб.

Він прошепотів їй на вухо:

— Я не прошу про безкоштовну допомогу, — сказав він. — Гадаю, я зможу посприяти щодо вашої квартири.

Домініка відсахнулася.

— Твоя мати її не втратить, навіть після смерті батька. Це дуже її втішить.

Ваня відпустив її руку, випростався та вийшов з кімнати. Вона здивовано дивилась, як за його спиною зачиняються двері. «Ось воно, перше відчуття ярма на шиї», — подумала Домініка.

Опинившись на вулиці, Ваня жестом вказав водієві їхати і вмостився на задньому сидінні свого «мерседеса». «Що ж, — подумав він, зітхнувши, — вшанував. Брат Василій був кабінетним академіком і жив минулим. І та невістка. Вона вже з глузду з’їхала, божевільна. А от небога — справжнісінька тобі грецька статуя, — вона ідеально годиться для цієї справи, добре, що я про неї згадав. Тепер, з травмою ноги, у неї немає вибору. Вона навчиться чомусь іншому. Та квартира коштує мільйони», — думав Ваня. Так, зрештою, це сім’я, і це найменше, що він може зробити.

***

Того вечора, після того як усі розійшлися, вона сиділа з матір’ю в темній вітальні. Під акомпанемент майже порожнього самовара, який вряди-годи випускав останню пару, неголосно грав Бах. Домініці світло в кімнаті було не потрібне. Великі темно-червоні хвилі музики пульсували навколо. Тримаючи обидві руки на колінах, Ніна дивилась на свою доньку і знала, що та «роздивляється кольори». Вона стиснула руки Домініки, щоб та зосередилась, і почала тихо та повільно говорити. Вона шепотіла, прихилившись до своєї доньки, розповідаючи про батька та про його життя. Говорила про балетну школу та Росію, і про те, що з нею трапилось. А потім Ніна заговорила про темніші матерії, про обіцянки, зради та помсту. Два силуети в темній кімнаті, наповненій кіновар’ю Баха, дві klikushy, навіжені між дерев серед лісу, що сидять та планують розруху.

Два дні по тому Домініка повернулася до академії нібито поговорити з лікарями й зібрати свої речі. Вона вже була аутсайдером, здавалося, всі тільки й чекали, коли вона піде. Дівчина ненав’язливо затрималася, сидячи на стільці біля виходу, спостерігаючи, як танцюють Соня Мороєва та Костянтин, ліва нога Соні задерта неймовірно високо, неймовірно прямо, а Костянтин обертає