Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

того, як ця бажана подія нарешті станеться. що часом варто притримувати язик за зубами. Ну, і якщо вам вдасться, спробуйте переконати молодших сестер не бігати так відверто за офіцерами. А вже якщо дозволите мені зачепити цю делікатну тему, то варто б також і Елізабет якось притлумити свій нежіночий потяг до рушниць, мечів і всіляких бойових прийомів. Така поведінка більше личить чоловікам чи жінкам низького становища.

— Може, дасте ще якусь пораду для мого сімейного щастя?

Тієї миті вони зустріли місіс Герст і Елізабет, котрі також прогулювалися.

— А я й не знала, що ви мали намір іти на прогулянку, — сказала міс Бінґлі, злегка знітившись від думки, що її слова могли почути.

— Ви дуже нечемно з нами повелися, — відповіла місіс Герст. — Втекли, нічого не сказавши й навіть не натякнувши, що йдете гуляти.

І, взявши містера Дарсі попід другу руку, вона залишила Елізабет саму. На доріжці до того ж уміщалося тільки троє осіб. Містер Дарсі одразу зрозумів, як це неввічливо, і зауважив:

— Ця доріжка надто вузька для нашого товариства. Ходімо краще на алею.

Та Елізабет, не маючи ані найменшого бажання з ними гуляти, зі сміхом відповіла:

— Ні-ні, залишайтеся тут. Разом ви утворюєте страшенно мальовничу групу. Якщо до вас приєднається хтось четвертий, гармонію буде порушено. До того ж на цій стежці, найпевніше, аж кишить зомбі, а я щось нині не маю особливого бажання з ними битися. Тому бувайте.

І вона радісно від них утекла. А блукаючи парком, тішилася, що вже за день чи два зможе вирушити додому. Джейн зміцніла настільки, що ввечері виявила бажання на кілька годин спуститися до товариства.

Розділ 11

КОЛИ ПІСЛЯ ОБІДУ леді встали з-за столу, Елізабет побігла нагору до сестри і, впевнившись, що та почувається добре, провела Джейн до вітальні, де її радісними вигуками зустріли міс Бінґлі та місіс Герст. Елі-забет іще ніколи не бачила їх такими люб’язними, як у ту годину до появи джентльменів. І хоч битися вони не вміли зовсім, їй довелося визнати, що їхня вправність у розмовах не викликала ані найменшого сумніву. «Якби словами можна було стинати голови зомбі, — подумала вона, — то зараз я перебувала б у товаристві двох найвеличніших жінок-воїнів».

Та коли до вітальні ввійшли джентльмени, погляд міс Бінґлі миттю зосередився на Дарсі. Не встиг той ще й кроку зробити, як їй одразу ж знадобилося щось йому сказати. Він же звернувся до Джейн з увічливим привітанням. Містер Герст злегка вклонився і сказав, що він «щиро радий, що це — лише застуда, а не загадкова моровиця». Та найприязніше Джейн із одужанням привітав Бінґлі. Він був сповнений радості та уважності. Перші півгодини він завзято розпалював багаття в каміні, щоб Джейн, бува, не зашкодила зміна температури. А відтак сів коло неї та майже ні з ким увесь вечір і не говорив. Елізабет, сидячи в кутку кімнати за невеликим точильним верстатом, із неймовірною втіхою споглядала за ними й водночас гострила мечі джентльменів, які — після того, як вона їх оглянула, — виявилися ганебно тупими.

Після чаю містер Герст запропонував невістці зіграти в карти, але марно. Та завчасно дізналася, що містер Дарсі не має настрою на ігри. А невдовзі з’ясувалося, що його пропозицію не підтримав ніхто. Міс Бінґлі запевнила зятя, що ніхто не бажає грати в карти, і те, що після цих слів запанувала тиша, потвердило її слова. Тож містерові Герсту залишилося тільки витягнутися на канапі й задрімати. Дарсі взявся за читання, міс Бінґлі теж, а місіс Герст, захопившись сюрикенами — зірочками для метання, які принесла Елізабет, — час від часу докидала слово в розмову брата з міс Беннет.

Міс Бінґлі ж не лише намагалася читати сама, а й невпинно стежила за читальним процесом містера Дарсі. Вона знову і знову ставила йому якісь запитання або ж зазирала до його книжки. Проте залучити його до розмови так і не вдавалося, адже, вкотре відповівши на щось, той знову занурювався в читання. Зрештою, виснажена спробами вчитатися у власну книжку (яку вона вибрала лише тому, що це був другий том книжки містера Дарсі), вона позіхнула й промовила:

— Як же приємно проводити отак вечори! Відверто кажучи, я не знаю більшої насолоди, аніж читання.

— Казати так може лише особа, що ніколи не відчувала того захвату, коли тримаєш у руці серце, яке досі б’ється, — відповів Дарсі.

Міс Бінґлі, вже звикнувши до того, що її скромні бойові навики стають об’єктом глузування, не відповіла. Позіхнувши ще раз, вона відклала книжку й обвела кімнату поглядом у пошуках якоїсь розваги. А почувши, що брат каже міс Беннет щось із приводу балу, зненацька обернулася до нього й промовила:

— До речі, Чарльзе, а ти справді думаєш проводити в Незерфілді бал? Я радила б тобі зважати на бажання нашого товариства. Здається, я не помилюся, сказавши, що серед нас є ті, для кого цей бал буде справжнім покаранням, а не насолодою.

— Якщо ти маєш на увазі Дарсі, то він, якщо забажає, може лягти спати ще перед початком! — вигукнув Бінґлі. — Що ж до балу, то вважай, що справу вже вирішено. Щойно земля достатньо промерзне, аби наплив нечестивих трохи спав, я візьмуся за розсилання запрошень.

— Я значно більше любила б бали, — сказала міс Бінґлі, — якби ігри на них не були такими нудними.

— Ви значно більше любили б бали, — докинув Дарсі, — якби вас там хоч раз гарненько виграли.

Елізабет зашарілася й ледве стримала посміх. Вона була трохи шокована тим, як легко Дарсі вийшов за межі пристойності, й водночас здивована, що він узагалі наважився за ці межі вийти. Міс Бінґлі ж, не відчувши в його словах жодної двозначності, не відповіла нічого, а невдовзі встала й пройшлася кімнатою. Її фігура була стрункою, а хода — вишуканою, проте Дарсі, заради якого й було влаштовано цю демонстрацію, і далі зосереджено читав. У відчаї вона вдалася до ще одного маневру й, повернувшись до Елізабет, сказала:

— Міс Елізо Беннет, дозвольте переконати вас приєднатися до мене і трохи пройтися кімнатою. Запевняю вас: після того, як довго просидиш на одному місці, це дуже бадьорить.

Потреби бадьоритися Елізабет не відчувала (колись їй наказали шість днів відстояти на руках під палючим пекінським сонцем), але, попри це, одразу погодилася. І міс Бінґлі миттєво досягнула своєї