Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

справжньої мети: містер Дарсі підвів очі й мимоволі відклав книжку. Його одразу ж запросили приєднатися, але він відмовився, зауваживши, що уявляє лише дві причини, з яких міг би підвестися й скласти їм товариство, але в обох випадках, долучившись, він лише засмутиться. «І що він може мати на увазі?» Вона знемагала від цікавості, що ж він хотів цим сказати, й спитала Елізабет, чи розуміє вона бодай щось із його слів.

— Анічогісінько, — відповіла та, — але можете не сумніватися, що він буде до нас суворим. І якщо ми хочемо завадити його намірам, то наймудрі-ше — ні про що не допитуватися.

Та міс Бінґлі не мала такої витримки, а тому й далі наполягала, щоб він пояснив, про які саме причини йдеться.

— Гаразд, не маю нічого проти, — сказав містер Дарсі. — Ви обрали таку вечірню прогулянку тому, що або не можете всидіти на одному місці, або ж вважаєте, що під час ходи ваші фігури постають в особливо вигідному ракурсі. Якщо це перше, то ви — звичайні дурепи, не варті моєї уваги. А якщо друге, то зі свого місця я можу дістати значно більшу насолоду. Тим паче, світло від каміна так вигідно просвічує ваші сукні, що обидва силуети проглядають доволі відверто.

— О Боже, який скандал! — вигукнула міс Бінґлі, сахнувшись від каміна. — Ще ніколи в житті я не чула більшої гидоти. І як ми покараємо його за такі слова?

— Я маю принаймні кілька ідей, — відповіла Елізабет. — Але боюся, жодна з них не викличе схвалення в цьому товаристві. Може, ви знаєте щось про його слабкі місця? Ви ж так близько приятелюєте.

— Слово честі, не знаю нічого. І запевняю вас, що наша близькість досі не відкрила мені таких знань. Містер Дарсі дуже стриманий, кмітливий і мужній у бою.

— Так, але хіба, крім цього, йому не властиві марнославство й гордість?

— Так, марнославство — це таки вада, — погодилася міс Бінґлі. — Але там, де панує правдивий розум, гордість завжди можна стримати.

Елізабет відвернулась, аби приховати посмішку.

— То ви, здається, вже вивчили характер містера Дарсі? — поцікавилася міс Бінґлі. — І який же ваш вирок?

— Я цілковито впевнилася в тому, що містер Дарсі всуціль зітканий з чеснот.

— Це не так, — хитнув головою Дарсі. — Мені не бракує вад, але жодна з них, сподіваюся, не зачіпає мого розуму. Хоч за свій норов я справді не готовий поручитися. Багатьох я позбавив життя за образи, які комусь іншому можуть здатися дріб’язковими.

— Це справді вада! — вигукнула Елізабет. — Але з нею ви не схибили у виборі, адже мені ця вада теж властива. Я також живу за кодексом воїна і з превеликою радістю вб’ю кожного, хто зачепить мою честь. Тож картати вас за це я не буду.

— Мені здається, що кожна жива істота схильна мати той чи той недолік. Це природна вада, від якої освіта не здатна позбавити.

— Ваша вада, містере Дарсі, в тому, що ви всіх зневажаєте.

— А ваша, — усміхаючись, відповів він, — у тому, що ви зумисне помилково тлумачите вчинки та слова інших.

— А чи не послухати нам трохи музики? — вигукнула міс Бінґлі, стомившись від розмови, в якій сама не брала участі. — Луїзо, ти не заперечуватимеш, якщо я розбуджу містера Герста?

Сестра не мала нічого проти, тож леді сіла за фортепіано. І містер Дарсі не шкодував, що так сталося. Адже відчув, що стає надто небезпечно присвячувати Елізабет так багато уваги.

Розділ 12

ЯК І БУЛО ДОМОВЛЕНО між сестрами, зранку Елізабет написала матері, щоб по них того ж дня прислали екіпаж. Але місіс Беннет розраховувала, що дочки залишаться в Незерфілді до наступного вівторка (адже тоді Джейн провела б там цілий тиждень), і тому не надто зраділа новині, що вони планують повернутися раніше. Її відповідь була невтішною. Місіс Беннет повідомила, що екіпаж не зможуть прислати раніше вівторка, бо його серйозно пошкодили під час стрілянини, яка сталася неподалік табору в Меритоні, коли на солдатів напала зграя уражених.

Принаймні частково це було правдою: в екіпаж і справді потрапило кілька сліпих куль із мушкетів, коли Кетрін із Лідією поїхали провідати офіцерів. Але завдана шкода не була аж такою серйозною, як це описала місіс Беннет. У постскриптумі було сказано, що коли містер Бінґлі та його сестра вмовлятимуть їх залишитися, то вона дасть собі раду й без старших дочок. Але, не бажаючи затримуватися ще довше, Елізабет умовила Джейн позичити екіпаж містера Бінґлі. Врешті сестри вирішили повідомити господарям, що вони хотіли б виїхати того ж ранку, і попросити екіпаж.

Звістка про від’їзд викликала всезагальний смуток. Господарі наполягали на тому, щоб сестри залишилися бодай до наступного ранку, коли земля ще глибше промерзне, тож урешті-решт дівчата погодилися виїхати завтра. Втім, невдовзі міс Бінґлі вже пошкодувала, що запропонувала їм залишитися на довше, адже ревнощі та неприязнь до Елізабет значно переважували її симпатію до Джейн.

Містер Бінґлі щиро засмутився близькою розлукою і наполегливо доводив міс Беннет, що це справді небезпечно — вона ж бо ще не достатньо зміцніла, аби вступати в бій, якщо на зворотному шляху екіпаж раптом потрапить у халепу. Але Джейн нагадала йому, що мало хто в Англії може захистити її краще, ніж Елізабет.

Містера Дарсі ця новина не засмутила: Елізабет пробула в Незерфілді достатньо довго. І вона приваблювала його значно більше, ніж йому того хотілося. Крім того, міс Бінґлі була з нею надто різкою, та і його піддражнювала куди частіше, ніж зазвичай. Тож він вирішив надалі уникати будь-яких знаків уваги до Елізабет. Утвердившись у своєму рішенні, за всю суботу він не промовив до неї навіть десяти слів. І хоч того дня вони добрі півгодини провели вдвох в одній кімнаті, він так зосереджено втупився в свою книжку, що навіть жодного разу не глянув на дівчину.

У неділю, відразу після ранкової служби, настав час розлуки. Перед самим від’їздом привітність міс Бінґлі до Елізабет несподівано зросла, як і її симпатія до Джейн. А коли вони вже прощалися, Керолайн запевнила старшу міс Беннет, що завжди буде рада її бачити, байдуже, в Лонґборні чи

Незерфілді, й ніжно її обняла, а потім навіть потисла руку її сестрі. Елізабет же прощалася з усім товариством у піднесеному настрої.

Поїздка до Лонґборна загалом