BooksUkraine.com » Сучасна проза » Енн із Острова Принца Едварда 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Острова Принца Едварда"

163
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Енн із Острова Принца Едварда" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 67
Перейти на сторінку:
Гілберт Блайт не звертає на мене уваги, хіба часом гляне так, наче я — маленьке миле кошенятко, яке хочеться погладити. І причина мені відома. Я заздрю вам, королево Анно. Я мала б довіку на тебе образитись, а натомість люблю тебе просто нестямно, і гірко мучуся, коли не бачу тебе щодня. Ти така несхожа на решту моїх знайомих дівчат. Коли ти дивишся на мене цим своїм особливим поглядом, я почуваюся дрібною, легковажною істотою, і дуже хочу стати кращою, мудрішою й сильнішою. Та всі мої шляхетні наміри вибиває з голови перший-ліпший гарний хлопець. Правда, чудове життя в коледжі? Аж смішно згадати, що першого дня мені було так маркітно. А втім, якби не це, я, певне, так і не познайомилася б із вами. Енн, прошу тебе, скажи, що ти малесеньку краплиночку любиш мене. Я вмираю, як хочу це почути.

— Я люблю тебе велику краплиночку, і думаю, що ти чудове, миле, ніжне, пухнасте й лагідне… кошенятко, — засміялася Енн, — але не розумію, коли ти встигаєш учити уроки?

Проте Філ, очевидно, встигала, бо серед першокурсників мала найвищі оцінки з усіх предметів. Навіть старий буркотливий викладач математики, який не терпів студенток і виступав категорично проти прийому дівчат у Редмонд, ніколи не міг загнати її на слизьке. Вона випереджала своїх однокашниць в усьому, окрім англійської мови й літератури, де Енн Ширлі лишила її далеко позаду. Самій же Енн навчання на першому курсі видавалося дуже легким, головним чином завдяки самостійним заняттям, що їх вони з Гілбертом трималися впродовж попередніх двох років в Ейвонлі. Це дозволяло більше часу присвятити спілкуванню й знайомствам, яким вона віддавала належну увагу. Проте ніколи, ані на мить, не забувала вона Ейвонлі й тамтешніх друзів. Щотижня найщасливішими днями для неї були ті, коли приходила пошта. Доки надійшли перші листи, Енн і гадки не мала, що зможе бодай колись полюбити Кінгспорт і відчути його своїм домом. А доти до Ейвонлі, здавалося, були тисячі неосяжних миль; листи ж зробили його ближчим і переплели старе життя з новим так тісно, що з них виткалося одне суцільне існування замість двох безнадійно непов’язаних між собою періодів. У першій пачці було шість листів — від Джейн Ендрюс, Рубі Джилліс, Діани Баррі, Марілли, пані Лінд та Деві. Джейн писала каліграфічним почерком, охайно розставляючи всі крапки над «і» та виводячи дашок над кожною «т»; утім, лист її не містив жодної цікавої фрази. Вона ні словом не згадала школи, про яку Енн до нестями хотілося почути, і не відповіла на жодне із запитань, які поставила їй Енн у своєму листі, розповівши натомість, скільки ярдів мережива вона останнім часом виплела, яка погода в Ейвонлі, яку сукню вона збирається шити і як саме переживає головний біль. Рубі Джилліс у своєму довжелезному листі гірко побивалася за Енн, переконуючи, як бракує її товариства в усьому, допитувалася, які в Редмонді хлопці, і насамкінець звіряла власні тривоги й сумніви, пов’язані з численними її кавалерами. То був порожній, нешкідливий лист, із якого Енн могла б хіба посміятися, якби не постскриптум. «Гілбертові, судячи з його листів, Редмонд сподобався, — писала Рубі. — Чарлі ж, здається, не в захваті».

Отже, Гілберт пише Рубі. Чудово! Звісно, він має на це повне право. От лише..! Енн не знала, що першого листа Рубі написала сама, а Гілберт відповів на нього просто із чемності.

Дівчина презирливо відкинула листа Рубі вбік. Проте всю гіркоту, котру здійняв їй у душі той постскриптум, геть-чисто змив веселий, радісний, повний таких жаданих новин лист Діани. Подруга, може, трішки забагато писала про Фреда, та все ж не оминула увагою жодної справді цікавої теми і, читаючи, Енн мовби знову опинилася в Ейвонлі. Марілла писала сухо й безбарвно, і ніяких пліток, ані виявів почуттів не було в її листі. Проте від нього віяло духом простого й безпечного життя в Зелених Дахах, незмінного спокою й любові, котрі завжди чекали там на Енн. Лист пані Лінд був повен церковних новин. Вільна від хатніх клопотів, пані Лінд могла тепер присвятити церкві більше часу, усією душею вболіваючи за перебіг тамтешніх справ. У листі вона обурювалася бідолашними «заступниками» пастора, одного з яких належало обрати на тимчасово вакантну ейвонлійську кафедру.

«Певне, зараз у священики йдуть самі бевзі й нетями, — писала з гіркотою пані Лінд. — Бачила б ти цих кандидатів. А що вони мелють у своїх проповідях! Чи не половина з того — просто вигадка, а найгірше те, що в жодного з них немає міцної теологічної позиції. Та не було ще серед них жахливішого, ніж той, що його ми слухаємо зараз. Бере собі текст із Біблії, а проповідь каже геть про інше. Та ще заявляє, буцім не вірить, що жоден язичник не увійде в Царство Небесне. Треба ж таке! Тоді, виходить, усі гроші, котрі ми пожертвували на місіонерські служіння, були витрачені намарне, от що! У неділю каже, мовляв, наступного тижня читатиме проповідь про сокиру, що плавала. Краще взявся б ретельніше за Біблію, та й не чіпав сенсаційних тем. Коли вже пастор не може в Святому Письмі знайти собі теми для проповіді, то все геть сходить на пси, будь певна! Яку церкву ти відвідуєш, Енн? Сподіваюся, ти робиш це регулярно. Люди часом занедбують церкву, живучи далеко від дому, і я гадаю, студенти коледжів щодо цього великі грішники. Я чула, що дехто з них навіть уроки вчить у неділю! Сподіваюся, Енн, ти ніколи не впадеш так низько. Пам’ятай, як тебе виховували. І пильнуй з тим своїм новим товариством. Хтозна, що за набрід там по коледжах учиться. Зовні вони, може, як гроби побілені, а всередині — хижі вовки, будь певна. І краще навіть не розмовляй із жодним хлопцем, коли він не з нашого острова.

Я забула тобі розказати, що сталося того дня, коли пастор приходив до нас. У житті не бачила нічого кумеднішого. Я й Маріллі сказала: оце б Енн посміялася, якби тут була. Навіть Марілла сміялася. Бач, він — низенький гладун, і ноги в нього криві. А до нас тоді забрів той старий велетенський кнур пана Гаррісона, зайшов у задні двері — та ще ж саме в ту хвилину, коли пастор вийшов на поріг. Кнур кинувся геть, але не мав як вибігти, хіба поміж ніг пастора. Проте був він такий великий, а пастор такий низький, що його він і поніс на власній спині. Капелюх у

1 ... 10 11 12 ... 67
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Острова Принца Едварда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Острова Принца Едварда"