Читати книгу - "Операція «Вольфрам»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Правду кажучи, нічого.
— Бо ти був дурний. Завжди любив пригоди. Епоха конкістадорів, які вогнем і мечем здобували майно і навіть корони, безповоротно минула, тільки ти не хотів повірити в це. А я це зрозумів після В'єтнаму й Алжіру. Тоді я пропонував тобі спільну справу, але тебе потягнуло в Конго. Дуже вже тобі імпонувало стати головним помічником якогось місцевого вождя. Не пригадую, як він називався.
— Касавубу.
— І що тобі з того? Маєш дві дірки в тілі. А я мав по тисячі доларів за кожного дурня, який, подібно до тебе, рвався в Конго. Я застерігав тебе від авантюри в Республіці Біафра. Але переконувати тебе — марна справа.
— Коли б відокремлення вдалося, я став би мільйонером. Мені обіцяли багаті родовища нафти.
— То була шкура з невбитого ведмедя. Адже наперед було відомо, що нафтові концерни, які підтримували генерала Тонована й законний уряд Нігерії, сильніші від тих, що планували створити окрему республіку. Врешті-решт ти опинився в Сенегалі — в подертих штанях і брудній сорочці. А я мусив викупити тебе і дати гроші на квиток до Європи.
— Не пощастило мені тоді.
— І не могло пощастити. В будь-якій війні завжди перемагають гроші. Цю правду знав уже Наполеон, тому й програв англійцям. А хіба я не застерігав тебе від торгівлі опіумом?
— Застерігав, але я мусив ризикнути, бо не мав з чого жити. Не буду ж я торгувати поштовими марками біля віконця.
— Я казав тобі не пхатися в подібний бізнес. Великі гангстерські синдикати, які займаються транспортуванням опіуму із «золотого трикутника» або з азіатської частини Туреччини, не потерплять конкуренції. Маєш щастя, що вони забрали тільки товар, а не порішили тебе на місці.
— Я дещо знав про них і убезпечив себе.
— А твій напад на марсельський банк — то взагалі пік ідіотизму. Як це тобі спало на думку зв'язатися зі звичайними портовими бандитами? Щоправда, тобі завжди щастило. Інший на твоєму місці вже б давно гнив у землі. Як мені відомо, в Кейптауні теж не обійшлося без скандалу?
— Пусте, — Міллер махнув рукою. — Невеличка розминка, щоб не втратити форму.
— Зараз у твоїх руках дуже солідна справа. Якщо все буде гаразд, ти заробиш багато грошей, яких тобі вистачить аж до смерті. Але ти, мабуть, знову потрапиш у якусь пригоду і знову все втратиш.
— Зате я мав цікаве життя.
— Особливо, — засміявся Ціммерман, — коли тебе шукала французька поліція, аби показати тобі, як діє гільйотина.
— Не забувай, — боронився швейцарець, — що саме завдяки моїй, як ти кажеш, схильності до пригод мені вдалося запопасти цей вольфрамовий бізнес.
— Без мене ти б однаково нічого не вдіяв.
— Але б і до тебе, в Стамбул, з пропозицією не приїхали.
Фок і Габон прибули з невеликим запізненням. Низенький на зріст ліванець з темним кучерявим волоссям і випнутими губами мав на собі стільки золотих прикрас, що нагадував новорічну ялинку: на пальцях — персні, масивний кований браслет на правій руці, а на лівій — також масивний годинник у золотому корпусі. Голландець був худорлявим, трохи сутулуватим чоловіком з риб'ячими світло-голубими очима та вузькими міцно стуленими губами. Вони обидва знали господаря, котрий відрекомендував їм четвертого партнера. Коли слуга подав каву, лікери й коньяки, Ціммерман сказав:
— Всі знають, чого ми тут зібралися, тому не зволікаючи поговоримо про те, як найкраще і найшвидше владнати цю справу.
— І як заробити на цьому, — докинув голландець.
— А також визначити, — вів далі господар, — скільки грошей може викласти кожен. Адже потрібні будуть кошти.
— Поки що мої фінанси в обороті, — пояснив Арнонд Фок. — На мене прошу не розраховувати.
— На мене теж, — додав Міллер. — Я пропоную вам справу, на яку вже й так витратився достатньо.
— Всі видатки повинен покрити замовник, — мовив ліванець.
— Виходить, ви хочете заробити мільйони, але не маєте грошей, — зробив висновок Ціммерман.
— А ви хіба ні?
— Я тут для того, щоб познайомити вас і по можливості допомогти своєю порадою і знайомствами. Мені досить два проценти від усієї суми. Я одразу називаю цифру, щоб потім не було непорозумінь.
— Два проценти! — Габон схопився за голову. — Ви хочете заробити біля ста п'ятдесяти тисяч доларів, не виходячи навіть із-за стола.
— Може, й більше, — сухо відповів Ціммерман, — але без мене ви б не сиділи тут разом і без моєї допомоги не залагодите цієї справи. Гадаю, це цілком зрозуміло.
— Я згоден на два проценти, — мовив Міллер.
— Я також, — додав Фок.
— То грабунок, — не здавався ліванець. — Проте більшість «за», і я мушу погодитись. Один проти трьох нічого не зробить.
— Оскільки це вже ми вирішили, — знову забрав слово Ціммерман, — то я пропоную такий розподіл обов'язків. Пан Фок візьметься за купівлю товару. Якщо виникне потреба, кожен з нас допоможе йому. Пан Габон організує транспорт, а пан Міллер продасть вольфрам і дістане фінанси для купівлі транспорту. Я ж буду координувати вашу діяльність і втручатимусь у разі потреби.
— А заробіток?
— Кожен заробить гроші на своїй ділянці і кожен заплатить мені також свої два проценти. І то відразу під час інкасування.
— Це несправедливо, — протестував далі ліванець, — бо заробіток буде різний.
— Але пропорційний до докладених зусиль. Дайте спочатку по двадцять мільйонів доларів на основний капітал — тоді
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Операція «Вольфрам»», після закриття браузера.