BooksUkraine.com » Любовні романи » Сусід 📚 - Українською

Читати книгу - "Сусід"

173
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 49
Перейти на сторінку:
хтось вижив. Весь час з того моменту перед очима в Степана стояв лише один-єдиний застиглий кадр. В неприродній позі лежить нерухоме тіло дівчини, задерта догори спідниця і розкішна коронка від порваних при падінні панчох на звабливих стегнах молодої панянки.

Ми ще перепитували чи він упевнений, що то були саме панчохи на дівчині. В ті часи й звичайні колготи були дефіцитом. Степан ствердно кивав головою і запевняв, що він нічого не вигадує, бо такої краси, а особливо за трагічних обставин ні з чим не переплутаєш.

Панчохи вбрала також.

Щойно зайшла до кабінету, роззирнулась. За ніч начебто нічого й не змінилось, проте все було якимось іншим, наче чужим. Вирішила на хвилю застановитись, виробити стратегію. Пауза в роботі ще нікому не зашкодила. Запарила собі кави і втупилась у вікно, відпустивши погляд у безкраю синь.

— До вас можна, Вікторіє, — крізь прочинені двері зазирав, знаєте хто? Володимир Петрович… Володя…

— Можна, можна, — проказала трохи розгублено, бо я хоч і в майтках, зате все ще без стратегії, що виявляється однаково зле.

— Вибачте, якщо перешкоджаю, але тут, знаєте, терміново потрібно приняти рішення, — стояв у дверях, чемно чекаючи на запрошення ввійти.

Оніміла од всього відразу: від його ґречності, від того, що нині виглядав ще ліпше як вчора, від запаху одеколону, який не тільки обеззброює, а й робить своєю спільницею, від голосу, погляду…

Ось коли воно сталось… А я все картала себе за легкодухість, за слабку волю, за відсутність рішучості. Картала за те, що мабуть могла, але не чинила опору, не вистояла, піддалася…

Коли? Коли я той опір мала чинити, якщо піддалася вже першої миті, як тільки-но увійшов до кабінету Генадія Юрієвича. Якщо всі рішення були прийнятими ще в перші чотири секунди, за які жінка з давніх давен на цілком підсвідомому рівні робить миттєвий висновок чи підходить їй цей чоловік чи ні. Як мужчина, як чоловік, як коханець і навіть як батько її дітей. Ще тих чотири секунди не минули а я вже знала — підходить! По всіх статтях підходить!

— Та ні, що ви? Прошу зайти. Прошу не стояти в дверях, прошу не робити мені сорому, прошу… — бурмотіла я, ще більше ніяковіючи.

А що коли всі мої почуття до нього написано великими літерами в мене на чолі і не тільки він, а й усі решта працівників банку це бачать? Труснула головою, вперлася поглядом у вимкнутий монітор і, отримавши від тої чорноти такий-сякий грунт під ногами, підвелася йому на зустріч.

Все сталося так миттєво і несподівано, що й не схаменулась, як опинилась в безпосередній близькості від того чоловіка. В той час як вискочила з-за столу, рушив мені на зустріч, не маючи найменшого уявлення про про мій намір. Це була не просто пастка. Це був кінець. Кінець моєму намаганню втриматись на поверхні, намаганню використовувати здоровий глузд, вхопитись за рятівну соломинку логіки.

Опинилась просто перед ним. Могла бачити найдрібніші візерунки на його краватці, могла прочитати ледве помітний надпис на гудзиках його сорочки, яка пахла пральним порошком. Та найгірше, що могло зі мною статись — це те, що я шкірою свого обличчя відчувала тепло його тіла, чула його запах змішаний зі запахом свіжості вбрання, одеколону, кави і… коли уважніше прислухатись, коли… заплющити очі, то й запах чорного хліба з маслом, які він їв на сніданок.

— Мені дуже потрібна ваша відповідь.

Він не бачить що зі мною коється? Чи це звична поведінка усіх жінок навколо нього? Можливо, йому видається, що саме так вони і мають себе поводити? Завмирати, затинатись, вкриватись румянцем, шарітись, заплющувати очі, всміхатись до себе, задавати безглузді запитання, або давати не менш безглузді відповіді.

— Так.

— Перепрошую? — Він здивувався і здається — щиро.

— Так, слухаю. — Виправилась я.

Намагалась все ж оговтатись, не зважаючи на те, що мої нові майтки, можна було викручувати від вологи. Я не впріла… Я хотіла… Його, його рук, голосу, запаху… Хотіла все окремо, почерзі, і все разом… там… під білим єдвабним італійським мереживом.

Несподіване усвдомлення свого бажання раптово привело мене до тями. Далі вже могла спокійно, не кліпаючи повіками, дивитьсь на свого безпосереднього керівника, милуватись його кількаміліметровою щетиною і чути все, про що він говорив.

Про турків, які готові взятись за ремонт дороги, про добру ціну, яку пропонує їхнє керівництво відносно якості роботи, про терміни виконання угоди, про відкат, про прибутки, про задоволення засновників, про ріст кар’єри, про… Стоп. Що він сказав? Його остання фраза. Щось про мене. Точно про мене. Але що саме? Я б могла відтворити в точності кожне його слово, всі цифри, відсотки, числа, дати, все, що стосувалося ремонту дороги, але не могла повторити короткої фрази яка стосувалася мене особисто.

Що це? Вибіркова амнезія, фрагментарна пам’ять, чи моє глибоке, на підсвідомому рівні відчуття сорому за себе? Невпевненсть? В мене? Звідки? Я завжди думала про себе добре.

Можливо, навіть трошечки ліпше ніж добре. Я завжди вважала, що трохи ліпше готую від інших, трохи ліпше вдіваюсь, з трохи ліпшим смаком вибираю бренди, трохи ліпше виглядаю. Тоді що це за нотки невпевненості?

Виявляється, на тому ж підсвідомому рівні вважала себе не вартої такого чоловіка як Володимир Петрович. Але звідки це в мене? З дитинства? Від виховання? Від якогось набутого досвіду? Мій чоловік… мій чоловік аніскілечки не схожий на мого керівника… Оо-о-о! Тільки не це… Саме через відчуття меншовартості в мене був чоловік, котрий пішов від мене, вірніше той, хто не повершувся? Чому ж досі це питання мене не турбувало? Тільки тепер, коли зустріла Володимира все почало рватись на гору. Раптом захотілося правди. Про себе. Про нього. Про чоловіка, зрештою…

Про всяк випадок кілька разів кліпнула повіками. Тиша не розчинилась і нічим не заповнилась. Видко він вирішив, що сказав усе, що планував. Тепер очікував моє реакції.

— Стосовно турків… — Почала я обережно, наче ступаючи на тонку кригу.

— Ні, стосовно них

1 ... 10 11 12 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"