BooksUkraine.com » Сучасна проза » Жриці, амазонки та чарівниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

143
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Жриці, амазонки та чарівниці" автора Ядвіга Жилінська. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 87
Перейти на сторінку:
був поміщений в клітку, інші полонені, з кільцями в носі, йшли на шнурі за пурпуровою колісницею переможця. На південному сході Саргон дійшов до Суз, на північному заході — до Середземного моря.

Людям, що чули ці новини, умлівали серця, згиналися коліна і корч пробігав по стегнах. І все-таки мешканці Алалаху думали про оборону. Всі — крім верховної жриці.

— Широко розчинити брами міста. Усі двері домів, усі майстерні та магазини мають стояти нарозтвір, — наказала вона.

— Чи не краще угнітати глину, брати форми для вироблення цегли, лагодити укріплення, черпати воду, щоб можна було витримати облогу, і обставити мури лучниками та пращниками? — питав командир гарнізону.

— Ні, — заперечила жриця. — Там, де нема жодної надії на успішну оборону, краще не опиратися, а здатися на ласку переможця.

— Думаєш, що тобі вдасться утримати Саргонове військо від грабування та різанини?

— Коли два змії змагаються між собою і переможений пласко ляже на землю, переможець не завдає йому смертельного укусу, а відповзає від жертви.

— Ми не змії.

— Але навіть людина інколи здатна утриматися від жорстокості.

Через кілька днів після цієї розмови, крізь широко розчинену браму в міських мурах в’їжджали двоколісні ридвани, запряжені ослами. Вояки Саргона, високі, чорняві, зі семітськими орлиними носами і заплетеними у кіски бородами, стояли випростані, кожен із нап’ятою тятивою, готовою випустити стрілу, з поглядом, грізно уп’ятим у натовп мешканців міста, що вийшли на вулиці і нерухомо стояли з тремтячими усмішками на зблідлих губах. Багато жінок тримало дітей на руках, а одна дівчинка вітальним жестом кинула оливкову гілку під ноги вождя. Його можна було упізнати по золотому мечу в золотих, оздоблених філігранню піхвах, та шоломі з електру[16], блискучому наче сонце. Товсті хтиві губи вождя розтулилися від задоволення, показуючи вищирені білі зуби, і, хоча він не видав наказу, щоб вояки розпружили тятиви, жодна стріла не полетіла в напрямку наляканої юрби і жоден бронзовий меч не був видобутий із піхов.

У блискучому шоломі, на якому були вирізьблені пасма волосся, вождь зупинився перед святинею і зійшов із колісниці.

У дверях притулку стояла верховна жриця.

— Це ти наказала розчинити міські брами?

— Я.

— Ти мудра.

— Мудрість — обов’язок служительки Великої Богині.


Нехай буде благословенна Іштар. Губи її солодкі, подих її — життя. Вигляд її радість очам дає, Голова її серпанком закрита, Тіло її — сама краса.

— повільно промовляв полководець, а, хоча декламував гімн до Іштар, його очі споглядали на верховну жрицю. І все місто знало, кому завдячує своїм порятунком.


Новопризначений намісник, прийнявши владу, одразу ж приступив до побудови палацу. Адже не годилося, щоб він мешкав у притулку Великої Богині разом із верховною жрицею.

Палац намісника був із цегли, з колонами та склепінням, подібно до палаців в Урі, Кіші та Ларсі.


Панування Аккаду над Дворіччям не тривало вічно.

Невдовзі після смерті Саргона його імперія розпалася і у всіх завойованих ним містах настало велике сум’яття. «Хто був царем, хто не був царем?» — написав на глиняній табличці шумерський літописець тих подій. Алалах повернув собі незалежність, але правила не жриця, а цар-воїн. Панування Саргона залишило ще деякі тривкі сліди: чоловіки почали носити бороди, що чудово маскували обличчя — не можна було помітити на них ні брехні, ні остраху, ні безпорадності. Скоро бороди почали вважатися ознакою мужності та мудрості, так що з часом їх ототожнили з цими рисами. Дійшло до того, що голе обличчя демонстрували лише жінки, діти та слуги святині, ці останні як пам’ять про часи, коли служити Великій Богині могли тільки жриці.

Вже тривалий час єгипетські кораблі патрулювали узбережжя Середземного моря, допливаючи до Угаріту. В містах, які мали особливо тісні торгові стосунки з Єгиптом або ж були від нього залежними, поширився культ скарабея та єгипетська мода, привезена посланцями фараона. Вони прибували під претекстом заснування торговельних поселень і вводили до сирійських міст військові гарнізони. В Алалаху теж стояв єгипетський гарнізон, що надійно стримував завойовницькі заміри Ямхаду.

Але, коли цариця Єгипту злучила свою божественну кров із кров’ю воєначальника з Дельти, в Єгипті спалахнула громадянська війна, а єгипетські гарнізони, що стояли в Азії, поспіхом залишали свої твердині, щоб виступити на боці Червоної чи Білої Корони.

Алалах знову зостався без жодного захисту, зданий лише на власні сили, і притягував кожного, хто прибував із пустині.

Трапилося так, що мандрівні арамейці, які кочували з чередами, а також влаштовували напади, захоплюючи стада баранів та пастухів, з’явилися в Алалаху, пропонуючи цареві свою службу. Прибували з Верхнього Євфрату, з Марі, де заснували торговий табір під містом. Можливо, під час переговорів з арамейцями цареві Алалаху спало на думку, що добре було б укласти союз із могутнім владарем Марі. Послужливі арамейці сповістили, що в нього багато дочок, а найстарша є жрицею у святині Великої Богині.

Пізніше ті самі арамейські купці принесли до Марі звістки про багатства Алалаху: у святині Владарки Міста зберігалися безцінні скарби, — золоті та срібні миси, золота вага, алебастрові посудини, аморейські тканини; на складах лежали стоси бронзової зброї, а в садах довкола старого царського палацу квітли єрихонські троянди, пахучі олеандри і росли кипариси, на яких вили гнізда лелеки.

Добре-бо, щоб перш ніж царі обміняються офіційними посольствами, з’явилися вісті, принесені свідками зацними, віри гідними.

Отож, коли цар Алалаху вислав послів до Марі з проханням дати йому найстаршу царівну за жону, то вже міг бути певним згоди.

Усе місто вийшло назустріч царівні Марі, що мала пошлюбити старого владаря Алалаху, останнього з династії.

Здалеку чути було звуки бубонців, цитр і цимбалів, що повідомляли про наближення процесії. За музикантами і музикантками йшли невільники, які несли бронзові світильники, золоті та срібні жбани, мідні кадильниці. Врешті з’явилася лектика, а за нею вози із посагом царівни, в тому числі з трьома єгипетськими ложами, інкрустованими слоновою кісткою та золотом.

Старий цар вийшов назустріч нареченій. Був то муж високий і гінкий, з кучерявим волоссям та густою бородою, щедро скропленою пахучою олійкою.

Коли процесія зупинилася перед палацом, цар жваво збіг зі східців тераси і допоміг нареченій висісти.

Царівна Марі була маленькою — марійці загалом були низькорослими, — вся сповита серпанками та овіяна запахом мирри, алое і касії. На мить рухливі пальці царя підвели голову нареченої і притягли її до

1 ... 10 11 12 ... 87
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жриці, амазонки та чарівниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жриці, амазонки та чарівниці"