Читати книгу - "Розстрільний календар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наприкінці 1974 року в’язня Осадчого перевели з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували йому співпрацю в обмін на свободу. Коли Осадчий відмовив, вони пообіцяли розправитись із його родиною. Після того у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів співкамерник-сексот Громов. Брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КДБ Полудень і запропонував співпрацю, але брат теж не бажав мати нічого спільного із «кагебістами».
5 січня 1975 року Осадчого побили «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого, напередодні повернення з тюрми до табору, Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб’ють на засланні, а брата — на волі.
У березні 1975 року Володимир Осадчий за посередництва одного з колег познайомився з «кримінальниками», які відбували покарання у Сумах на будівництві. Вони пограбували крамницю, а Володимира Осадчого затримали як свідка у справі. Тіло Володимира Осадчого було знайдене посеред вулиці у квітні, після того як він вийшов з ізолятора. Його вбили ударом у скроню.
Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час вдалося дізнатися тільки, що було проведено дві експертизи: перша засвідчила вбивство Володимира, друга — ненасильницьку смерть. Михайло Осадчий неодноразово звертався з концтабору до всіх знайомих з проханням приватно вивчити справу загибелі його брата. Він продовжував голодування: як у день народження Володимира — 16 листопада, так і в день його смерті — 5 квітня.
ДжерелаПетренко Микола. Авторський екземпляр Михайла Осадчого // Zaxid.net. — 2011. — 24 червня. Режим доступу: https://goo.gl/HyQL3J
Іванущенко Геннадій. Осадчий Михайло Григорович: витяг зі справи КГБ // Сумський історичний портал: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 25 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/YehxBZ
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Операція «БЛОК»: заарештована поетеса Ірина КалинецьІрина була дуже обдарована і мудра. Я навіть не прагнув досягнути рівня її історичних розвідок, біблейських. Нічого не друкувала, крім казок, бо вважала основними дослідження про Біблію. Перед смертю навіть праву руку зламала і писала лівою. Гора списаних паперів залишилась.
Зі спогадів Ігоря Калинця
Під час слідства у справі Ірини Калинець на допити викликали її учнів. Але зі ста школярів, які пройшли свідками, лише двоє чи троє свідчили проти неї: мовляв, читала вірші, присвячені В’ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність Ірини Стасів-Калинець до «групи» В’ячеслава Чорновола та її участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». У липні 1972 року суд розглянув справу про звинувачення Ірини Стасів-Калинець та Стефанії Шабатури за статтею 62 Карного кодексу УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив Калинець до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. За півроку такий самий вирок дістав її чоловік — Ігор Калинець. Маленька донька була розлучена з батьками на дев’ять років.
Покарання Ірина відбувала у таборі ЖХ-385/3, селище Барашево, Мордовія, разом зі Стефанією Шабатурою, Надією Світличною та іншими. Брала участь у всіх акціях жіночої політзони: підписала листа в прокуратуру, у якому табірне начальство звинувачувалось у перешкоджанні святкування Великодня; листа Генеральному секретареві ООН з проханням сприяти справедливому судовому розгляду в присутності представників ООН; колективного листа на підтримку Андрія Сахарова; звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомоги жертвам чилійської хунти і послати делегаток на з’їзд Міжнародної демократичної асоціації жінок; лист до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і з проханням надіслати представника тощо. Разом з іншими голодувала та вимагала надання статусу політв’язня; відмовлялась від тяжкої фізичної праці у 1975 році у зв’язку з Міжнародним роком жінок; голодувала на знак протесту через відмову в побаченні з рідними. Багато разів Ірині Калинець довелося зазнати жорстоких репресій з боку табірних властей.
На засланні Ірина Калинець перебувала у Читинській області разом з чоловіком. Звільнена у 1981 році.
ДжерелаКалинець Ірина (1940—2012): [Біографія, твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/nI6AnU
Палажій Галина. «Ми ще живі, коли нас хтось кохає, коли на вічну пам’ять споминає», — Ірина Калинець. 6 грудня вечір пам’яті Ірини Калинець // ZIK. — 2015. — 7 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/nAR9HZ
Терещук Галина. Зібрання творів Ірини Калинець: 10 томів для роздумів // Радіо Свобода. — 2012. — 6 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/W0epRh
Легін Софія. Спогад про Ірину Калинець // Фотографії Старого Львова: [Інтернет-ресурс]. — 2015. — 14 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/4pdv2Q
Калинець Ігор. Про 10 діб арешту Ірини Калинець: [Відео]. Режим доступу: https://goo.gl/nqA6I3
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Операція «БЛОК»: заарештований мистець-реставратор, інженер-механік Олесь СергієнкоІнженера Олеся Сергієнка заарештували за «антирадянську агітацію та пропаганду» і ув’язнили на 7 років таборів та 3 роки заслання. Відбував покарання у таборі суворого режиму ВС-389/36 у селищі Кучино Чусовського району на сході Пермського краю.
За участь в акціях протесту в таборі був ув’язнений іще на три роки. Покарання відбував у Володимирському централі. У цей час його матір Оксана Мешко розгорнула кампанію на захист сина. Вона була однією із засновниць Української Гальсінської групи, а після арешту Миколи Руденка виконувала обов’язки її керівника.
У січні 1977 року Сергієнка повернули етапом до Кучина, де він захворів на бронхіт. Є свідчення, що оперативниця з Києва під виглядом медсестри зробила хворому небезпечне щеплення. Оксана Мешко досі намагалася звільнити сина, але зазнавала переслідувань. У 1980 році її помістили у психлікарню на 75 діб, визнали осудною і заарештували.
Різдвяного вечора 1981 року Київський міський суд виніс 76-річній жінці вирок за статтею 62 ч. 1 Карного кодексу УРСР — «антирадянська агітація і пропаганда» — та засудив до 6 місяців ув’язнення і 5 років заслання. Оксану Мешко етапували до місця позбавлення волі протягом 108 діб.
У жовтні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розстрільний календар», після закриття браузера.