Читати книгу - "Кому повім печаль мою, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Десь кривавими річками
Дорогі пливуть тіла,
Десь прокльонами-громами
Мати сина прокляла.
І туди, в країну смерті,
Ми крізь мури проб՚ємось...
Наші прапори подерті,
Наше серце зайнялось!
17.11.1919
«Ридати хочеться, та сльози скам՚яніли…»
Ридати хочеться, та сльози скам՚яніли,
Кричати - голос занімів.
Огні останні догоріли
Надій, і поривів, і снів.
Жируйте, зрадники, що честю торгували,
Ревіть, кати, що волю розп՚яли,
Але ще тліють в душах ідеали,
На чатах в небі ще орли.
Прозрять колись незрячі очі,
Страшного суду прийде час,
І вас земля прийнять не схоче,
І пси одвернуться від вас!
18.02.1921
«О вір мені: мине посуха…»
О вір мені: мине посуха,
Сурма над нами загуде,
І благодать святого Духа
Дощем на землю упаде.
І дощ заллє, загоїть рани
На грудях страдниці-землі,
В моря, в зелені океани
Оберне він степи її.
Земля вбереться, як калина,
Умре навік кривавий звір,
Воскресне в людях знов людина
І зверне очі знов до гір!
10.05.1922
«Любіть! Лише любов до щастя…»
Любіть! Лише любов до щастя
І нас, і людство приведе.
Любіть: любов - нектар солодкий,
Гірка отрута - ворожнеча.
І доки буде ворожнеча,
Не буде щастя на землі.
І доти буде плач і стогін,
І крові людської озера.
Любіть: ще ясно сонце світе.
Любіть! Невже ви слово це
Відчуєте оглухлим серцем,
Коли вже сонце прохолоне?
Коли, безтямні, божевільні,
Усі ви візьметесь за руки,
Щоб разом всім іти до щастя,-
Але коли вже пізно буде.
20.02.1924
«Національна честь - це керма корабля…»
Національна честь - це керма корабля,
Держіть її в руках могучих,
Аж поки в усміхах блискучих
Не зацвіте свята земля.
Національна честь - це зірка провідна.
Ідіть вночі лише за нею,
Доки над рідною землею
В красі не спиниться вона.
«Виряджаю тебе я в далеку дорогу…»
Виряджаю тебе я в далеку дорогу,
Тобі в голови попіл з надії кладу,
В твої руки вкладаю меча-перемогу
І лілею зів՚ялу, бліду.
Хай укриє китайка червона,
Наче кров՚ю ясною, труну,
Хай горить над тобою корона:
В неї сонце ясне оберну.
ПРИМІТКИ
Уперше збірка Олександра Олеся вийшла у Львові 1931 р. накладом видавничого кооперативу «Червона калина»
Подається за цим виданням.
На звороті титульної сторінки присвята автора - «М. М. Т.» (криптонім розкрити не вдалося). Більше року підготовлена книжка перебувала в цензурі. Вийшла з багатьма друкарськими помилками.
Додаткові відомості про збірку подає до вибраного «Поезії» (К., 1964) О. К. Бабишкін: «Книжка вийшла в світ з багатьма сконфіскованими польською цензурою строфами і цілими творами. Єдиний безцензурний примірник цієї книжки, що зберігається у Львівському обласному архіві, засвідчує, що конфісковані місця стосуються головним чином закликів поета до об՚єднання всієї України під буржуазно-націоналістичними гаслами, які зачіпали й польсько-шляхетський уряд з його домаганнями на панування в західних землях України».
Дійсно, вірш «Спішіть на бій...» був вилучений з книжки повністю, ще три - зазнали часткового втручання цензури. У вірші «Вітри і бурі весняні» опущена строфа:
Шумлять смерекові ліси,
Кубань і Сян взялись за руки...
По вінця сповнені краси
Стоять степи, сади і луки.
У вірші «Виряджаю тебе я в далеку дорогу...» цензурою знято подібну до цієї останню строфу:
Спи, моя незабутня кохана,
Поки сурм не почуєш в бою,
Доки буря з Кавказу до Сяна
Не розвалить могилу твою.
Одинадцята книга хронологічно охоплює ті ж роки, що й десята, але настрій автора в ній інший. Якщо поезії десятої книги пройняті почуттям суму, то одинадцятої - трагізму. Розлука з рідним народом і краєм породжувала глибоку тугу за батьківщиною, викликала гіркі роздуми про безпросвітні поневіряння на чужині. Душа поета однаково крається і за долю вигнанця, і за долю голодаючого українського народу в 1921 - 1922 роках. Цим страшним часам він присвятив цикл із п՚яти поезій «Голод».
До збірки ввійшли також вірші, в яких передано ставлення поета до суперечливих подій майже п՚ятилітньої громадянської війни, яким він давав не завжди правильну оцінку, прагнення психологічно вмотивувати виникнення тих явищ, що призвели до культу особи, крайнощів, які охопили «скуту вітчизну».
Марії Заньковецькій.- Уперше надруковано в журн. «Визволення».- 1923.- №2.
Вітри і бурі весняні...- Вперше надруковано в журн. «Український скиталець».- 1923.- №3.
Ближче голівоньку...- Вірш із циклу «Голод», уперше був надрукований під назвою «Колискова» у журн. «Нова Україна».- 1922.- №6.
Чорні стовпи, обгорілі.- Вперше надруковано в газ. «Життя Поділля».- 1919.- №66. У виданні 1931 р. значно змінений.
І досі ще цвітуть в уяві прапори...- Вперше надруковано в журн. «Український скиталець».- 1923.- №6.
Одспівав я пісні вже свої…- Вперше надруковано в журн. «Нова Україна».- 1923.- №1-2.
________________
Олександр Олесь
КОМУ ПОВІМ ПЕЧАЛЬ МОЮ
книга XI
307
Друкований текст для вичитування
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кому повім печаль мою, Олександр Олесь», після закриття браузера.
