BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 111
Перейти на сторінку:
лiтнього ранку... Хо­ро­ше так, весело!

Чiпка йде з боку отари, похнюпивши голову... Об чiм вiн думає? Що гадає? - Нiчого вiн не думає, не гадає... Вiн прислухається, що дiється у його в серцi, в душi... Хоче збагнути - й забуває... все забуває... Йому так гарно, весело; йому так вiльно, просторо... Чвала собi помалу. Торбина на плечi, малахай у руцi... Байдуже йому!.. Поси­лав вперед но­гу за ногою - не думає: де вiн, i що вiн, i як вiн... Легко тре­пече його серце; дивнi якiсь радощi - не то сон, не то дрiмо­та - сповивають його душу...


Догнали отару до становища. Дiд свиснув малахаєм - вiвцi розскочились, розсипались по зеленому полю...


- Отепер, хлопцi, спочинемо!


I сiдають нашi вiвчарi втрьох пiд деревом. Дiд виймає шматок хлiба та дрiбок солi, починає й собi снiдати...


Грицько, чи присiв, чи нi - вже, дивись - опинився гiн за двоє, скочив верхи на барана, трендикає та висви­стує...


Чiпка лежить на спинi, дивиться в блакитне небо. Не­бо сине, чисте - нi хмарочки, нi плямочки - глибоке, просторе та широке. Не продивитися його глибини, не до­ся­гну­ти оком до краю! Погляд тоне в тiй синiй безоднi, як у сивому туманi... тiльки думка росте та ширша...


"Що там? - дума Чiпка. - Там, мабуть, гарно так... Ач, як синiє!.. як сонечко сяє!.."


- Дiду!


- А що, сину?


- Що там?


- Де?


- У небi?


- Бог...


Задумається Чiпка... Дивиться в небо, - йому так га­рно дивитись у його...


- Чи воно, дiду, є там люди?


- Де?


- На небi...


- Нема, сину! Там бог святий, янголи його та душi пра­ве­днi...


- А хiба хто там був?


- Так кажуть. Батюшка так i в церквi читає.


- А гарно, мабуть, там... Бачте: яке синє, гарне!.. Дiд, по­снiдавши, молився богу.


- Гарно, сину! - прошептавши молитву, одказав Чiпцi, - Гарно!.. Не те, що тут, на землi... Там усе добре, святе... А тут - усе грiшне та зле...


Замовк дiд. Трохи згодом прокашлявся та й знову почав:


- То ще тiльки один бог милосердний держить нас на свiтi, а то б нас давно треба виполоти, як твар нечестиву. Дивись: вiвця!.. Що вона кому заподiє?.. Нiкому нiчого!.. Ходить собi, щипле травицю зелену... вiвця, та й годi!.. А ми й її рiжемо, ми їмо її, як вовки голоднi... I чого ми тi­льки не їмо?.. А воно то все - грiх! Усе нам оддячиться на тiм свiтi, все... Грiшнi ми, проклятi душi! Ми не тiльки над скотиною знущаємося, - ми й свого брата часом черк­немо... Бач! У брата - он те й друге, а в мене нi сього, нi то­го... Зарiжу, мовляв, брата, - добро його поживу! I рiже чо­ловiк чоловi­ка... Рiже - забув i думати, що йому на тiм свi­тi буде?!. Ли­хий його путає, - вiн i рiже... Ох, грiшнi ми, проклятi душi!


Чiпка слухає - i проходить по його душi страх, холод... i шепче вiн стиха за дiдом: "Грiшнi ми, проклятi душi!.. I мати моя грiшна, - думає вiн, - бо вона мене била малого, вона мене серед зими на шлях викидала, щоб не просив хлiба... А баба не грiшна: вона мене нiколи не била; вона менi усього давала, жалувала мене, вговорювала, от як дiд... I дiд, мабуть, не грiшний... А Грицько? Грицько – грі­шний: он як вiн верхи на баранi пре!.."


- Грицьку! Грицьку! - скочивши на ноги, крикнув Чiп­ка: - не їдь на баранi - грiх!


А Грицько гика та тпрука на все поле...


- А вiн на баранi їздить? - питав дiд. - Бач! Я й не туди, чо­го вiн так вигукує... Ось я тобi, я тобi!! - свариться на Гри­цька дiд здалека герлигою.


Грицько скочив з барана, побiг до верб, що росли над шля­хом. А дiд, понюхавши табаки, розiслав свиту, роз­вернувся проти сонця та грiв старе тiло. I Чiпка бiля його при­мостився.


Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят.


- А я, дiду, ось скiльки горобенят надрав! - хвалиться.


- Навiщо ж ти їх надрав? - питає дiд, не пiдводячи го­ло­ви.


- А щоб оця погань не плодилася!


- Хiба вона кому зробила що?.. А грiх! - промовив Чiп­ка, придавивши на останньому словi.


- А хто, як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив? – од­казав Грицько, та й висилав з пазухи го-лоцюцькiв з жов­тими заїдами.


Чiпка подивився на дiда, що лежав собi та дрiмав, не слу­хаючи їх розмови. Горобенята почали розлазитись. Грицько ухопив герлигу.


- А куди?.. куди!.. - закричав. Та - геп! герлигою по го­ро­бенятах... Так кишечки й повискакували...


- Оце вам жив-жив!.. жив-жив! - гукав Грицько, та раз по раз герлигою, герлигою...


Чiпка дивиться то на горобенят, то на дiда: чи не ска­же чого дiд? Дiд лежав собi мовчки. "Значить, правда, що вони кричали: "жив-жив!" - подумав Чiпка, та як схопи­ться... Очi горять, сам труситься...


- Стривай, Грицьку! стривай! не бий... Давай краще їм голови поскручуємо!..


Як схопить горобеня, як крутне за головку... Не вспiв оком моргнути, - в однiй руцi зостався тулубець, а в дру­гiй - головка.


- А що - жив! а що - жив!! - кричить Чiпка...


- А що - жив! - а що - жив!.. - вторує за ним Грицько...


Незабаром горобенят не стало: валялися тiльки однi го­ловки та тулубцi...


- От тепер можна й герлигою, - каже Чiпка, взявши ге­р­лигу в руки. Грицько й собi за ним. Та зложили горобенят укупу й почали перiщити, як снопи моло­тили... Не зо­сталось горобенят i слiду: валялося тiльки одно м'ясо та кишечки, перебитi, перемiшанi з землею.


-Ходiм ще драти, -каже Грицько:-там ще є.


- Ходiм, - згоджується Чiпка.


Та й побiгли до верб, один одного випереджаючи.


- А куди ви? - пiдвiвши голову, питає дiд. - Пiдiть ли­шень овець позавертайте! Бачите, як порозходились... Щоб ще звiрюка не заняв...


Дiд знову лiг. Скоро й заснув.


Хлопцi побiгли...


...Швидко вони позавертали овець i, як кошенята, дра­лися по вербах, видираючи горобенят. Удвох надрали ще бiльше, нiж сам Грицько надрав. А далi по­скру­чу­вав­ши голови, били герлигами... помiсили чисто на гамуз!


Сонце дедалi все вище та вище пiдпливало. Перше ж так гарно сяло та грiло, а це вже стало пекти-палити, аж дiд прокинувся...


- Ач, як угрiло! - обiзвався

1 ... 10 11 12 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"