Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

- Коли гра?

- Сьогодні. Увечері. Ніки, у тебе таке обличчя ніби ти вже щось задумала. Я не дозволю тобі  в це влазити! У картах немає больових прийомів!

- Вже дозволив! - відрізала я. - Ед, ми повинні щось зробити, щоб перешкодити шулерам протягнути лапи до вашого майна. Я піду з Пітом.

- Ні! Навіть  слухати не хочу! - замайорів Едвард , скочивши, перекинувши той нещасний чай. - До вечора я збираюся позичити грошей у рідні, у друзів, загляну ще до деяких знайомих, але я вирішу цю проблему сам!

- І що потім? П'ять років віддавати відсотки? Та ні ж, Пітер сяде за картковий стіл раніше, ніж ви розрахуєтеся за його борги, - сарказм належав моїй натурі лідера, і пельку мені так просто не заткнути.

Я не стала з ним сперечатися, рішення я вже все одно прийняла.

Поки Ед відправився з простягнутою рукою, я закотивши рукава, пішла прямо до Пітера: 

- Поклянись мені, Пітер Картер, що сьогодні ти зіграєш в останній раз! - сердито прогарчала я, мало не блиснувши очима звіра. - Поклянись життям свого сина! Дай мені слово, інакше в іншому випадку я схоплю тебе за ноги і гарненько потрясу, щоб витрусити всю ту дурню з твоєї дурної голови!!!

- Даремно він тобі розповів, - пробурмотів Пітер, про всяк випадок задкуючи від мене подалі.

- Ні не дарма, бо я збираюся врятувати твою дупу, а заодно будинок для Едварда і Джека! Дай мені слово, чорт забирай! Я чекаю! - я завелася не на жарт, хруснувши кулаками.

- Добре, я клянусь, що зав'яжу з азартними іграми, - не зовсім розуміючи, що відбувається, роздратовано кинув мені Піт, хмурячись. - Що ти задумала, Нікі? Ти не уявляєш, з ким зв'язуєшся. Ці люди небезпечні ...

- І дивись мені, я буду за тобою спостерігати, - зневажливо обриваю його на півслові. - Не дай тобі бог порушити слово, це буде означати, що тобі плювати на майбутнє Джека, і тоді я заберу у тебе сина, твою сім'ю, це кафе, а самого вижену на хрін з міста!

Пітер здавався враженим. Ввічлива дівчина постала перед ним в дещо іншому світлі - кричить деспотичною мегерою. Так, мене краще не злити, а слухатися. Ще один…

Та ні, стоп, вони усі! І Ед, і Пітер, і малюк Джек, і навіть старий Гард – усі  Картери для мене стали, немов прийомні діти. Ця потреба захищати їх, оберігати, заспокоювати, ставала з кожним днем все сильніше! Я як вовчиця, яка охороняла своє лігво, готова розірвати будь-кого, хто заподіє шкоди моїй зграї. Саме від цього я і намагалася втекти! ... Здається, альфа Нікі злетіла з котушок і її понесло.

- Сьогодні ввечері я піду з тобою, Пітер, і ти не будеш мені в цьому перешкоджати! - жорсткіше тону і не підібрати.

Едвард повернувся до вечора дуже засмучений, а це означало, що потрібної суми він так і не набрав. Хлопець був у тому стані, коли від гіркоти, важко навіть говорити. Він знітився, потух. Ед ненавидів себе за своє безсилля, і я не могла цього допустити. Дух ватажка кликав мене захищати мою сім'ю від страждань та негараздів.

"Чому вони? Що в них такого особливого? Чому моя вовча суть так горнеться до цих людей?» 

Ці питання вихорами все частіше і частіше проносяться в моїй голові.

Відпрацювавши свою зміну, я вирушила переодягатися. Сьогодні мені необхідно виглядати спокусливою штучкою, тому туфлі на шпильках, обтягуючи шкіряні штани і корсет виявилися вельми до речі.

Ед як відчував, постукавши в мої двері.

- Ну що, мене можна хотіти в такому прикиді? - якомога задерикуватіше питаю у нього його думки. Що правда, у Едварда зовсім зворотна реакція, замість бажання у нього на обличчі написаний відвертий жах. - Дурник , так задумано. Я повинна бути схожою на повію.

- Нікі ... Що мені зробити, щоб ти передумала? - проказав він з самим нещасним виглядом.

- Ти не зможеш мене зупинити, малюк. Я знаю як допомогти, і я збережу ваш будинок. Не переживай за мене, - з ніжністю торкнувшись його щоки, я кулею вилетіла на вулицю, нагнавши Пітера біля машини. - Від мене не втечеш, дружочку. Поїхали! - усміхнулася я у відповідь на пригнічені зітхання Піта.

Мені легко було тиснути на них, адже у них не було вибору, але це не означало, що я не отримувала задоволення від власної владності. Командувати мені було до душі, тим більше я це робила заради ... своєї зграї . ... Неймовірно.

Ви знаєте, в кожному місті, не важливо великому чи маленькому, яким би прекрасним він не здавався на перший погляд, завжди є занедбана місцина, де тусуються кримінальні елементи і товчуться їх безликі вічно п’яні прихвосні. Або ж це місце пов'язане з якоюсь трагедією, й тому його обходять стороною. Ось Пітер якраз і привіз мене в подібне місце.

- І що це за похмурі руїни?

- Стара суднобудівна верф, підпільний покер клуб. Послухай, Нікі, ти навіть не уявляєш собі, що це за люди ...

- Досить вже, Піт! І запам'ятай - що б я не зробила, і що б не сказала - ти не будеш заперечувати, чи намагатися мене напоумити і взагалі все псувати! Ми тут щоб врятувати справу життя твого батька і ваш будинок, це цінність, яку не можна ось так запросто ставити на кін, тому ми будемо битися за моїми правилами. Тобі ясно?

- А по мені не видно? Я взагалі не врубаюсь, що відбувається!